1) 1-й слой: литосфера (гидросфера) 2-й слой: литосфера (слой земной коры) 3-й слой: астеносфера 4-й слой: верхняя мантия земли 5-й слой: нижняя мантия земли 6-й слой: внешнее ядро 7-й слой: внутренне ядро 2)Ядро́ Земли́ — центральная, наиболее глубокая часть планеты , находящаяся под мантией Земли и, предположительно, состоящая из железо-никелевого сплава . Глубина залегания — 2900 км. Средний радиус сферы — 3,5 тыс. км. Разделяется на твердоевнутреннее ядро радиусом около 1300 км и жидкое внешнее ядро радиусом около 2200 км, между которымииногда выделяется переходная зона. Температура в центре ядра Земли достигает 5000 С, плотность около12,5 тм³, давление до 361 ГПа (3,7 млн атм). Масса ядра — 1,932·1024 кг. 3) примерно 2900 километров 4)материковая и океаническая 5)С бурения скважин, а также космическими и сейсмическими методами
Індійський океан розташований переважно у Південній півкулі, має площу 76,2 млн км2 і посідає за розмірами третє місце серед інших океанів планети. Його природними межами є узбережжя Євразії, Африки, Австралії і Антарктиди. Найбільше на океан впливає величезний материк Євразія, «дихання» якого поширюється на всю його північну частину. Сприяють цьому й величезні затоки та окраїнні моря, які утворив океан біля євразійських берегів. На півночі Індійського океану пролягли головні морські шляхи, які сполучають морські порти Атлантичного і Тихого океанів. Історія відкриття та освоєння. Індійський океан був відомий ще фінікійцям. Наприкінці VI ст. до н. е. вони здійснили плавання навколо Африки, розпочавши свою подорож з Червоного моря, подолавши далі води Індійського океану на шляху до Атлантики. Першими дослідниками рельєфу дна Індійського океану були капітани суден, які прокладали телеграфні кабелі у середині XIX ст. Упродовж першої половини XX ст. завдяки дослідженням німецьких, датських, британських та інших учених був відкритий найглибший жолоб Індійського океану - Зондський. Крім того, було виявлено частини величезного серединно-океанічного хребта океану. Порівняно з іншими океанами Індійському вчені приділяли менше уваги. Тому 1960 року за ініціативою ООН розпочала роботу Міжнародна індоокеанська експедиція, що тривала шість років. У ній взяло участь понад 20 країн. Учені завершили дослідження серединно-океанічного хребта океану, завдяки чому довели існування у Світовому океані єдиної системи серединних хребтів. Крім складання карт рельєфу дна Індійського океану, учені також вивчали складну систему його морських поверхневих течій. Рельєф дна попри порівняно невеликі розміри океану, рельєф його дна досить різноманітний. На півночі чітко виражена підводна окраїна материка. Тут, біля Євразії, вона постійно збільшується завдяки великій кількості осадового матеріалу, винесеного потужними річками. У Бенгальській затоці материковий схил опускається до ложа під кутом понад 45°. Такого стрімкого материкового схилу немає більше ніде у Світовому океані. Тільки у районі Зондських островів материковий схил відокремлений від ложа океану перехідною зоною. В ній багато підводних хребтів, які виходять на поверхню у вигляді острівних дуг вулканічного походження. Тут налічують більш як 300 вулканів, з яких понад 100 діючі. Уздовж острівних дуг простягаються глибоководні жолоби. Наприклад, Зондський жолоб є найглибшою ділянкою дна Індійського океану і має глибину 7729 м.
2)Ядро́ Земли́ — центральная, наиболее глубокая часть планеты , находящаяся под мантией Земли и, предположительно, состоящая из железо-никелевого сплава . Глубина залегания — 2900 км. Средний радиус сферы — 3,5 тыс. км. Разделяется на твердоевнутреннее ядро радиусом около 1300 км и жидкое внешнее ядро радиусом около 2200 км, между которымииногда выделяется переходная зона. Температура в центре ядра Земли достигает 5000 С, плотность около12,5 тм³, давление до 361 ГПа (3,7 млн атм). Масса ядра — 1,932·1024 кг.
3) примерно 2900 километров
4)материковая и океаническая
5)С бурения скважин, а также космическими и сейсмическими методами
Історія відкриття та освоєння. Індійський океан був відомий ще фінікійцям. Наприкінці VI ст. до н. е. вони здійснили плавання навколо Африки, розпочавши свою подорож з Червоного моря, подолавши далі води Індійського океану на шляху до Атлантики.
Першими дослідниками рельєфу дна Індійського океану були капітани суден, які прокладали телеграфні кабелі у середині XIX ст. Упродовж першої половини XX ст. завдяки дослідженням німецьких, датських, британських та інших учених був відкритий найглибший жолоб Індійського океану - Зондський. Крім того, було виявлено частини величезного серединно-океанічного хребта океану.
Порівняно з іншими океанами Індійському вчені приділяли менше уваги. Тому 1960 року за ініціативою ООН розпочала роботу Міжнародна індоокеанська експедиція, що тривала шість років. У ній взяло участь понад 20 країн. Учені завершили дослідження серединно-океанічного хребта океану, завдяки чому довели існування у Світовому океані єдиної системи серединних хребтів. Крім складання карт рельєфу дна Індійського океану, учені також вивчали складну систему його морських поверхневих течій.
Рельєф дна попри порівняно невеликі розміри океану, рельєф його дна досить різноманітний. На півночі чітко виражена підводна окраїна материка. Тут, біля Євразії, вона постійно збільшується завдяки великій кількості осадового матеріалу, винесеного потужними річками.
У Бенгальській затоці материковий схил опускається до ложа під кутом понад 45°. Такого стрімкого материкового схилу немає більше ніде у Світовому океані. Тільки у районі Зондських островів материковий схил відокремлений від ложа океану перехідною зоною. В ній багато підводних хребтів, які виходять на поверхню у вигляді острівних дуг вулканічного походження. Тут налічують більш як 300 вулканів, з яких понад 100 діючі. Уздовж острівних дуг простягаються глибоководні жолоби. Наприклад, Зондський жолоб є найглибшою ділянкою дна Індійського океану і має глибину 7729 м.