1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873)
Объяснение:
Территория Киргизии играла важную
роль на Великом шёлковом пути. Несмотря
на труднодоступный горный ландшафт,
регион занимал стратегическое положение
между древними оседло-земледельческими
районами Ферганской долины и Таримского
бассейна, куда на протяжении всей истории
стремились воинственные кочевые
Народы ирано-, Тюрко- и МОНГолоязычного
происхождения. Отсчёт истории
происхождения на территории современной
Киргизии предковых компонентов,
вошедших в состав современных киргизов,
следует начинать с образования Тюркского
каганата в V веке. К моменту завоевания
КараханиДСКОГО государства каракитаями
в ХII веке, на территории современной
Киргизии была сформирована единая
культурно-языковая общность, которая
разговаривала на тюркском языке,
разделяла общую тюрко-персидскую
культуру[en] и исповедовала ислам.
В монгольский период истории, согласно
письменным источникам, собственно
НОСИтели древнетюркСКОГО этнонима
«Кыргыз» проживали между Юань, Золотой
Ордой и Моголистаном. В XIV веке под
давлением империи Юань киргизские
племена начали занимать северо-восточные
пределы Моголистана. Во второй половине
XV века совместно с ойратами вторглись
в центральные районы Моголистана.
Укрепившись на Тянь-Шане киргизы
объединились с могольскими племенами в
единый киргизский этнос, сформировали
единую ЭТНОПолитическую организацию
Отуз уул (правое крыло и левое крыло) и Он
уул (группа ичкилик). В XVI в. под напором
казахов и киргизов ханы-чагатайДЫ И
могольские беки были вынуждены покинуть
Семиречье и Тянь-Шань.
1415 р. кораблі Генріха Мореплавця досягли мису Боядора (Західна Африка), а через 19 років, у 1434 р. ще один португальський мореплавець Жиль Еанес проплив ще далі, минувши мис Боядора, до слова дуже небезпечний через чисельні рифи то водовороти, на яких загинуло чимало кораблів.
У 1484 році португальський мореплавець Дієго Као першим з європейців перетнув екватор та доплив до Південної Африки. Його справу продовжив Бартоломео Діас, який у 1486 вперше обігнув Африку, відкрив мис Доброї Надії (найпівденіша точка Африки), потрапив у Східну Африку. Побережжя Східної Африки після нього на протязі цілих десяти років досліджував ще один славетний португальський мореплавець – Васко де Гама, який й першим з європейців таки дістався Індії морським шляхом (чого свого часу так хотів досягнути Колумб, а натомість відрив Америку).
Слідом за португальцями дослідженням Африки активно зайнялись англійці, за ними французи, потім німці. Особливо сприяло цьому навіть створення у Лондоні спеціального королівського африканського товариства, яке займалось спорядженням дослідницьких експедицій до Африки. До слова такі експедицій були вельми дорогими, тому їх частенько спонсорували королівські двори Європи.
Оскільки більшість африканських експедицій було зроблено мореплавцями, найкраще вивченими лишались лише прибережні африканські території, в той час як глибина «чорного материку» і далі лишалась terra incognita. Її активним дослідженням зайнялись лишень у 19-му столітті, найбільша заслуга тут належить славетному англійському мандрівнику Давиду Лівінгстону (1813-1873)
Объяснение: