Вели́кі географі́чні відкриття́ — у всесвітній історії період XV—XVII століть, в ході якого європейські народи здійснили географічні відкриття майже в усіх регіонах Земної кулі. Були знайдені нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океанії. Європа дала початок загальнопланетарній глобалізації й вестернізації, докорінно змінивши політично-економічну й соціально-культурну карту старого світу. Передовими країнами цього періоду були Португалія і Кастилія (Іспанія), наприкінці періоду — Англія, Франція, Голландія. Рушіями відкриттів були поширення християнства і боротьба з ісламом, розширення володінь і пошук ресурсів (дорогоцінних металів, прянощів, рабів, інших товарів). Європейці отримали нові знання в багатьох галузях науки: навігації, географії, астрономії, етнографії, військової справи, економіки тощо. Християнство перетворилося на панівну релігію планети, завдяки діяльності єзуїтів, домініканців та інших чернечих орденів. Європейські держави заснували заморські торговельні факторії та колонії, поступово вступивши в епоху колоніалізму й імперіалізму. Відбулося невідоме до того часу переміщення осіб, змішання і нищення культур, освоєння і розвиток невідомих територій. Видатними діячами, які здійснили цивілізаційний прорив Європи у цей період, були Христофор Колумб, Васко да Гама, Педру Алвареш Кабрал, Бартоломеу Діаш, Фернан Магеллан, Франциск Ксав'єр, Афонсу де Албукерке, Франсіско Пісарро, Ернан Кортес, Мігель Лопес де Легаспі, Франсіско де Орельяна та інші.
Температура воздуха вообще изменяется в зависимости от подстилающих его суши и воды, отсюда - уже давно употребляемые выражения - материковый К., со сравнительно теплым летом и холодной зимой, вообще с большой годовой амплитудой, и морской или океанический, с прохладным летом и умеренной зимой. Известно, что температура больших масс воды, вследствие теплоемкости, подвижности и теплопрозрачности, не так быстро изменяется на поверхности, как температура поверхности материков. Кроме того, следует ожидать, что чем ниже широта, тем выше средняя температура года в материковых К. сравнительно с морскими, и обратно. Влияние моря и материка очень хорошо видно из сравнения средних температур середины зимы и лета под 50° широты в северном и южном полушариях. В первом годовая амплитуда 25,3° Ц., так как под этой широтой больше суши, чем моря, а в южном полушарии, где на этой широте решительно преобладает море (см. Земля), годовая амплитуда всего 4,8° Ц., т. е. с лишком впятеро менее, чем под той же северной широтой, и даже менее, чем под 20° северной широты. Влияние моря на умерение крайностей температуры до значительной степени перевешивает влияние широты на годовую амплитуду. Так, например, в Брессэ (Шетландские острова) под 60° она всего 9,2° Ц., в Христианзунде под 63° - 12,6° Ц., в Тромсё под 69½° (оба места в западной Норвегии) - 15,7° Ц., а в Кантоне (южный Китай) под 23° - 16,3° Ц., в Чанде, в центральной Индии, под 20° - 13,5° Ц., в Хартуме, в Судане, под 15½° - 13,5° Ц. и т. д. Влияние материков настолько мало отражается на температуре воздуха над океанами, что, за исключением южного Китая и, может быть, берега Мексиканского залива, нигде еще не было наблюдаемо мороза на берегу моря в тропиках. Более того - в Кантоне, в южном Китае, средняя температура января 12,7° Ц., а в Сайгоне, всего на 12° южнее, уже 25,3° Ц. Между тем туда попадает воздух из южного Китая. Но, пройдя по морю, он настолько нагревается, что в Сайгоне температура января уже не ниже, чем в других местах под той же широтой. Таково влияние теплоемкости воды. Нужно заметить еще, что выше даны примеры, показывающие, что низкие температуры материков имеют мало влияния на моря. О высоких температурах это можно сказать еще с большей уверенностью. Они сопряжены обыкновенно с более низким давлением на материке, чем на море, и поэтому влияние их и не может распространяться далеко на море.
Вели́кі географі́чні відкриття́ — у всесвітній історії період XV—XVII століть, в ході якого європейські народи здійснили географічні відкриття майже в усіх регіонах Земної кулі. Були знайдені нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океанії. Європа дала початок загальнопланетарній глобалізації й вестернізації, докорінно змінивши політично-економічну й соціально-культурну карту старого світу. Передовими країнами цього періоду були Португалія і Кастилія (Іспанія), наприкінці періоду — Англія, Франція, Голландія. Рушіями відкриттів були поширення християнства і боротьба з ісламом, розширення володінь і пошук ресурсів (дорогоцінних металів, прянощів, рабів, інших товарів). Європейці отримали нові знання в багатьох галузях науки: навігації, географії, астрономії, етнографії, військової справи, економіки тощо. Християнство перетворилося на панівну релігію планети, завдяки діяльності єзуїтів, домініканців та інших чернечих орденів. Європейські держави заснували заморські торговельні факторії та колонії, поступово вступивши в епоху колоніалізму й імперіалізму. Відбулося невідоме до того часу переміщення осіб, змішання і нищення культур, освоєння і розвиток невідомих територій. Видатними діячами, які здійснили цивілізаційний прорив Європи у цей період, були Христофор Колумб, Васко да Гама, Педру Алвареш Кабрал, Бартоломеу Діаш, Фернан Магеллан, Франциск Ксав'єр, Афонсу де Албукерке, Франсіско Пісарро, Ернан Кортес, Мігель Лопес де Легаспі, Франсіско де Орельяна та інші.
Объяснение: