Химическая промышленность мира обеспечивает промышленность и строительство новыми материалами, снабжает сельское хозяйство удобрениями и средствами защиты растений.
Особенности:одна из динамических отраслей промышленности, во многом определяющая НТП наряду с машиностроением;
высокая наукоемкость (на уровне электроники);
химическая индустрия является весьма емким потребителем сырья, удельные расходы которого в ряде случаев значительно превосходят вес готовой продукции (производство соды, синтетического каучука, пластических масс, химических волокон, калийных и азотных удобрений и др.).
Звісно, повторне відкриття сили економіки стало неочікуваним лише з найбільш короткозорого й обмеженого погляду на історію. Системний економічний дисбаланс і привид продиктованої ринком реструктуризації давно відомі дослідникам пізньорадянського та пострадянського євразійського регіону. Починаючи зі стагнації пізньої брежнєвської епохи та до невдалої реструктуризації доби «перебудови», криз 1989—1991 років і потрясіння від азійської фінансової кризи 1997—1998 років, криза повторювалася і була добре задокументованим явищем на колишньому радянському просторі. Не менш важливим для істориків Радянського Союзу є те, що водночас економічна криза була постійною рисою й у так званому Першому світі[1].
Химическая промышленность мира обеспечивает промышленность и строительство новыми материалами, снабжает сельское хозяйство удобрениями и средствами защиты растений.
Особенности:одна из динамических отраслей промышленности, во многом определяющая НТП наряду с машиностроением;
высокая наукоемкость (на уровне электроники);
химическая индустрия является весьма емким потребителем сырья, удельные расходы которого в ряде случаев значительно превосходят вес готовой продукции (производство соды, синтетического каучука, пластических масс, химических волокон, калийных и азотных удобрений и др.).
Объяснение:
Звісно, повторне відкриття сили економіки стало неочікуваним лише з найбільш короткозорого й обмеженого погляду на історію. Системний економічний дисбаланс і привид продиктованої ринком реструктуризації давно відомі дослідникам пізньорадянського та пострадянського євразійського регіону. Починаючи зі стагнації пізньої брежнєвської епохи та до невдалої реструктуризації доби «перебудови», криз 1989—1991 років і потрясіння від азійської фінансової кризи 1997—1998 років, криза повторювалася і була добре задокументованим явищем на колишньому радянському просторі. Не менш важливим для істориків Радянського Союзу є те, що водночас економічна криза була постійною рисою й у так званому Першому світі[1].