Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
В районах столкновения литосферных плит прежде всего. 1. Тихокеанское огненное кольцо Тихоокеанское вулканическое огненное кольцо (Тихоокеанское огненное кольцо, Тихоокеанское кольцо) — полоса действующих вулканов, окаймляющая Тихий океан. Вулканы цепью протягиваются от полуострова Камчатка через Курильские, Японские, Филиппинские острова, далее через остров Новая Гвинея, Соломоновы острова, Новую Зеландию. Продолжением цепи являются вулканы северо-восточной Антарктиды, островов Огненной Земли, Анд, Кордильер и Алеутских островов. Всего в этой зоне — 328 действующих наземных вулканов из 540 известных на Земле.
В Тихом океане находится несколько зон спрединга (разрастания) океанической литосферы, главная из которых Восточно-Тихоокеанская (включает в себя подводные литосферные плиты Кокос и Наска) . По периферии океана происходит субдукция этой литосферы под обрамляющие континенты. Над каждой зоной субдукции протянулась цепочка вулканов, все вместе они и образуют Тихоокеанское кольцо. Но кольцо это неполное и прерывается там, где нет субдукции — от Новой Зеландии и вдоль антарктического побережья. Кроме того, ни субдукции, ни вулканизма нет на двух отрезках побережья Северной Америки: вдоль полуострова и штата Калифорния (более 2000 км) и к северу от острова Ванкувер (почти 1500 км) .
2. Вторая зона от Азорских о-вов простирается на восток через Альпы и Турцию. На юге Азии она расширяется, а затем сужается и меняет направление на меридиональное, следует через территорию Мьянмы, острова Суматра и Ява и соединяется с циркумтихоокеанской зоной в районе Новой Гвинеи.
Выделяется также зона меньшего размера в центральной части Атлантического океана, следующая вдоль Срединно-Атлантического хребта.
Существует ряд районов, где землетрясения происходят довольно часто. К ним относятся Восточная Африка, Индийский океан и в Северной Америке долина реки Святого Лаврентия и северо-восток США.
Иногда в районах, которые принято считать неактивными, происходят сильные землетрясения, как, например, в Чарлстоне (шт. Южная Каролина) в 1886.
Складчаста область (рос. складчатая область, англ. fold area, folded region, orogen; нім. Faltungsgebiet n) – сукупність складчастих споруд, які виникли на місці попередньої геосинклінальної області. Відповідає складчастій гірській країні, від якої утворюється назва С.о.
Складчаста область - ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім'яті в складки. Утворення більшої частини С. о. є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів . У зв'язку з нерівномірною інтенсивністю розвитку тектонічних процесів (див. Тектонічні цикли ) формування С. о. приурочене переважно до деяких епох, називається епохами складчастості. Наприклад, для часу з початку палеозою виділяються: Каледонії С. о. (головне ськладкообразованіє відбувалося в ордовіке, силурі і першій половині девона), герцинськие С. о. (в кінці палеозою), мезозойські, або кіммерійські С. о. (у юрі і початку мела), альпійські С. о. (в кінці крейди і кайнозої). Ряд С. о. утворився в докембрії (див. Докембрійські епохи складчастості ) . Окрім складок, С. о. характеризуються наявністю покривів тектонічних, регіональним метаморфізмом порід, посиленим проявом магматичної діяльності. Деяка частина С. о. виникла в результаті того, що зім'яло осадового чохла платформ, або на периферії геосинклінальних областей (наприклад, Юрські гори) або у внутрішньоплатформених складчастих зонах, зокрема авлакогенах (Донбас).
Объяснение:
1. Тихокеанское огненное кольцо
Тихоокеанское вулканическое огненное кольцо (Тихоокеанское огненное кольцо, Тихоокеанское кольцо) — полоса действующих вулканов, окаймляющая Тихий океан. Вулканы цепью протягиваются от полуострова Камчатка через Курильские, Японские, Филиппинские острова, далее через остров Новая Гвинея, Соломоновы острова, Новую Зеландию. Продолжением цепи являются вулканы северо-восточной Антарктиды, островов Огненной Земли, Анд, Кордильер и Алеутских островов. Всего в этой зоне — 328 действующих наземных вулканов из 540 известных на Земле.
В Тихом океане находится несколько зон спрединга (разрастания) океанической литосферы, главная из которых Восточно-Тихоокеанская (включает в себя подводные литосферные плиты Кокос и Наска) . По периферии океана происходит субдукция этой литосферы под обрамляющие континенты. Над каждой зоной субдукции протянулась цепочка вулканов, все вместе они и образуют Тихоокеанское кольцо. Но кольцо это неполное и прерывается там, где нет субдукции — от Новой Зеландии и вдоль антарктического побережья. Кроме того, ни субдукции, ни вулканизма нет на двух отрезках побережья Северной Америки: вдоль полуострова и штата Калифорния (более 2000 км) и к северу от острова Ванкувер (почти 1500 км) .
2. Вторая зона от Азорских о-вов простирается на восток через Альпы и Турцию. На юге Азии она расширяется, а затем сужается и меняет направление на меридиональное, следует через территорию Мьянмы, острова Суматра и Ява и соединяется с циркумтихоокеанской зоной в районе Новой Гвинеи.
Выделяется также зона меньшего размера в центральной части Атлантического океана, следующая вдоль Срединно-Атлантического хребта.
Существует ряд районов, где землетрясения происходят довольно часто. К ним относятся Восточная Африка, Индийский океан и в Северной Америке долина реки Святого Лаврентия и северо-восток США.
Иногда в районах, которые принято считать неактивными, происходят сильные землетрясения, как, например, в Чарлстоне (шт. Южная Каролина) в 1886.