Географічне положення значної території Північної Америки в субарктичних та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного перенесення повітря. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану, а у північних полярних районах формуються північно-східні вітри.
Розподіл тепла і вологи на материку в значній мірі залежить від особливостей рельєфу. Зокрема, велику перешкоду для західного потоку повітря створює гірська система Кордильєр. Долаючи її, повітряні маси, що надходять з Тихого океану, залишають всю вологу на узбережжі та західних схилах гір і проникають далі на схід вже більш сухими. На сході Північної Америки значно нижчі гори Аппалачі. Проте й вони також частково перешкоджають проникненню вологого повітря з Атлантики вглиб континенту.
Відсутність гір на півночі та півдні материка, рівнинність його центральних областей дають можливість холодним арктичним повітряним масам далеко на південь. Хвилі холоду іноді досягають узбережжя Мексиканської затоки, приносячи різке похолодання, морози, які супроводжуються снігопадами. Буває й навпаки: тепле тропічне повітря з півдня поширюється далеко на північ, приносячи відлигу.
На межі зіткнення арктичних і помірних, тропічних і помірних повітряних мас формуються атмосферні фронти, де виникають циклони, з якими пов’язані опади.
Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані меридіонально, створюють ефект „аеродинамічної труби”, якою проносяться руйнівні смерчі (торнадо), що утворюються в результаті зіткнення повітряних мас із значними контрастами температури.
Танганьи́ка (ранее изредка использовалось название Танганайка[1][2][3][4][5]) — крупное озеро в Центральной Африке. Самое длинное в мире пресноводное озеро.
Это одно из самых глубоких (наряду с оз. Байкал) озёр планеты и столь же древнее по происхождению. По объёму и глубине Танганьика занимает второе место после Байкала среди пресноводных озёр[6]. Берега озера принадлежат четырём странам — Демократической республике Конго, Танзании, Замбии и Бурунди.
Озеро Танганьика располагается в глубочайшей тектонической впадине Африки, на высоте 773 метра над уровнем моря и является частью древней Восточно-Африканской рифтовой системы. Подводным порогом озеро делится на два глубоководных бассейна. Озеро входит в бассейн реки Конго, одной из крупнейших рек мира.
Озеро было открыто в 1858 году английскими путешественниками Р. Бёртоном и Дж.Спиком.
Географічне положення значної території Північної Америки в субарктичних та помірних широтах зумовлює суттєвий вплив західного перенесення повітря. Південно-східна частина материка перебуває під впливом вологих пасатів з Атлантичного океану, а у північних полярних районах формуються північно-східні вітри.
Розподіл тепла і вологи на материку в значній мірі залежить від особливостей рельєфу. Зокрема, велику перешкоду для західного потоку повітря створює гірська система Кордильєр. Долаючи її, повітряні маси, що надходять з Тихого океану, залишають всю вологу на узбережжі та західних схилах гір і проникають далі на схід вже більш сухими. На сході Північної Америки значно нижчі гори Аппалачі. Проте й вони також частково перешкоджають проникненню вологого повітря з Атлантики вглиб континенту.
Відсутність гір на півночі та півдні материка, рівнинність його центральних областей дають можливість холодним арктичним повітряним масам далеко на південь. Хвилі холоду іноді досягають узбережжя Мексиканської затоки, приносячи різке похолодання, морози, які супроводжуються снігопадами. Буває й навпаки: тепле тропічне повітря з півдня поширюється далеко на північ, приносячи відлигу.
На межі зіткнення арктичних і помірних, тропічних і помірних повітряних мас формуються атмосферні фронти, де виникають циклони, з якими пов’язані опади.
Гірські масиви Кордильєр та Аппалачів, що розташовані меридіонально, створюють ефект „аеродинамічної труби”, якою проносяться руйнівні смерчі (торнадо), що утворюються в результаті зіткнення повітряних мас із значними контрастами температури.
Объяснение:
Это одно из самых глубоких (наряду с оз. Байкал) озёр планеты и столь же древнее по происхождению. По объёму и глубине Танганьика занимает второе место после Байкала среди пресноводных озёр[6]. Берега озера принадлежат четырём странам — Демократической республике Конго, Танзании, Замбии и Бурунди.
Озеро Танганьика располагается в глубочайшей тектонической впадине Африки, на высоте 773 метра над уровнем моря и является частью древней Восточно-Африканской рифтовой системы. Подводным порогом озеро делится на два глубоководных бассейна. Озеро входит в бассейн реки Конго, одной из крупнейших рек мира.
Озеро было открыто в 1858 году английскими путешественниками Р. Бёртоном и Дж.Спиком.