Основная отрасль промышленности Норвегии — нефтегазовая, составляющая 36% его ВВП. Регионы добычи нефти и газа — Норвежское, Северное и Баренцево моря. Каменный уголь (на Шпицбергене) , железные и титановые руды, пириты. Производство электроэнергии на ГЭС (свыше 99 %). Работают предприятия черной (высококачественная сталь и ферросплавы) и цветной металлургии (производство алюминия, никеля, цинкa и др. ) . Развиты электрохимия, машиностроение (судостроение, в особенности производство морских нефтебуровых платформ, электротехническое и радиоэлектронное) , деревообрабатывающая, целлюлозно-бумажная, рыбоперерабатывающая промышленность. Крупные лесозаготовки. Основой сельского хозяйства является мясомолочное скотоводство. Разводят также овец, свиней, пушных зверей и оленей. В растениеводстве возделывают зерновые культуры (ячмень, овес) , кормовые травы и картофель. Рыболовство является древнейшей сферой деятельности норвежцев. Ежегодно вылавливают до З млн. т рыбы, в основном трески, сельди и креветок (1-e место в Западной Европе и 2-e место в мире по улову на душу населения) . Также проводится искусственное разведение лососевых. ШВЕРЦАРИЯ У швейцарской промышленности нет своего сырья, горы здесь бедны полезными ископаемыми. Но в Альпах на многочисленных гидростанциях вырабатывается дешевая электроэнергия. Промышленность и железные дороги работают на электричестве. Наибольшее развитие получили в Швейцарии те отрасли промышленности, которые требуют сравнительно мало сырья и много высококвалифицированного труда. Кроме часов, здесь производят текстильные и полиграфические машины, измерительные приборы, двигатели внутреннего сгорания, турбины, электромоторы, электровозы, мотоциклы, фармацевтические товары. Много текстильных фабрик. В металлургической промышленности развито главным образом производство алюминия.
Перша світова війна не торкнулась Американського континенту. Американська армія взяла участь у бойових діях лише влітку-восени 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: близько 120 тис. убитих і померлих від хвороб та 230 тис. поранених. Війна збагатила країну. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914-1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дало змогу здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття. Промислове зростання збільшило питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала майже половину світового видобутку кам’яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85% випуску автомобілів. Отже, США на той час були економічно наймогутнішою країною світу. Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позики. Загальна їх сума на початку 20-х рр. сягнула 11 млрд доларів. Крім того за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. Таким чином США перетворилися з боржника на найбільшого у світі кредитора. Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило передумови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом Вудро Вільсоном у 1917 р. взяв курс на завоювання "світового лідерства". Після війни під час Паризької мирної конференції В.Вільсон намагався закріпити новий статус США, проте рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалася його адміністрація. У самих США наростали ізоляціоністські настрої. Зрештою, зазнавши поразки в дипломатичній грі в Європі, США у 20-30-ті рр. основне вістря своєї геостратегії спрямували на Латинську Америку й Азійсько-Тихоокеанський регіон. Проте на тлі економічного піднесення 20-х років галися й деякі тривожні тенденції. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна та вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні нараховувалося 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва. Нестабільною була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небаченим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза. Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок нечуваної за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки до уряду. Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашинґтон. Вони вимагали забезпечення роботою, введення системи соціального страхування і видачі до безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн чоловік. Республіканська адміністрація президента Гувера виявилася безпорадною в цій ситуації. Спробою виходу з кризи задля пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, що надалі виявилася початком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Рузвельта в 1933-1939 рр. Вона ввійшла в історію під назвою "новий курс". Саме завдяки реформам у банківській сфері, сфері трудових відносин, сільського господарства, запровадженню системи державного регулювання економічних і соціальних процесів вдалося вивести США з глибокої кризи.
Основой сельского хозяйства является мясомолочное скотоводство. Разводят также овец, свиней, пушных зверей и оленей. В растениеводстве возделывают зерновые культуры (ячмень, овес) , кормовые травы и картофель. Рыболовство является древнейшей сферой деятельности норвежцев. Ежегодно вылавливают до З млн. т рыбы, в основном трески, сельди и креветок (1-e место в Западной Европе и 2-e место в мире по улову на душу населения) . Также проводится искусственное разведение лососевых.
ШВЕРЦАРИЯ
У швейцарской промышленности нет своего сырья, горы здесь бедны полезными ископаемыми. Но в Альпах на многочисленных гидростанциях вырабатывается дешевая электроэнергия. Промышленность и железные дороги работают на электричестве.
Наибольшее развитие получили в Швейцарии те отрасли промышленности, которые требуют сравнительно мало сырья и много высококвалифицированного труда. Кроме часов, здесь производят текстильные и полиграфические машины, измерительные приборы, двигатели внутреннего сгорания, турбины, электромоторы, электровозы, мотоциклы, фармацевтические товары. Много текстильных фабрик. В металлургической промышленности развито главным образом производство алюминия.
Війна збагатила країну. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914-1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дало змогу здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття.
Промислове зростання збільшило питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала майже половину світового видобутку кам’яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85% випуску автомобілів.
Отже, США на той час були економічно наймогутнішою країною світу.
Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позики. Загальна їх сума на початку 20-х рр. сягнула 11 млрд доларів. Крім того за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. Таким чином США перетворилися з боржника на найбільшого у світі кредитора.
Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило передумови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом Вудро Вільсоном у 1917 р. взяв курс на завоювання "світового лідерства". Після війни під час Паризької мирної конференції В.Вільсон намагався закріпити новий статус США, проте рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалася його адміністрація. У самих США наростали ізоляціоністські настрої. Зрештою, зазнавши поразки в дипломатичній грі в Європі, США у 20-30-ті рр. основне вістря своєї геостратегії спрямували на Латинську Америку й Азійсько-Тихоокеанський регіон.
Проте на тлі економічного піднесення 20-х років галися й деякі тривожні тенденції. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна та вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні нараховувалося 2-3 млн безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит, за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту.
Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.
Нестабільною була і фінансова система. У 20-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небаченим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.
Крах на Нью-Йоркській біржі 29 жовтня 1929 р. («чорний вівторок») сповістив про початок нечуваної за глибиною і руйнівною силою економічної кризи. За один день загальна сума падіння ціни акцій складала 10 млрд дол. До літа 1932 р. промислове виробництво у США скоротилося майже вдвічі проти 1929 р. Тисячі банків, промислових і торгових компаній збанкрутували. Але великі корпорації, які поглинули багато дрібних і середніх фірм, утрималися завдяки до уряду.
Розгорнувся масовий рух безробітних, які організували два "голодні походи" на Вашинґтон. Вони вимагали забезпечення роботою, введення системи соціального страхування і видачі до безробітним, припинення звільнень, збереження заробітків працюючим, визнання права на організацію профспілок. Безробіття вперше в історії сягнуло астрономічної цифри — 17 млн чоловік.
Республіканська адміністрація президента Гувера виявилася безпорадною в цій ситуації.
Спробою виходу з кризи задля пом’якшення соціальної напруженості в суспільстві, що надалі виявилася початком глибоких реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Рузвельта в 1933-1939 рр. Вона ввійшла в історію під назвою "новий курс". Саме завдяки реформам у банківській сфері, сфері трудових відносин, сільського господарства, запровадженню системи державного регулювання економічних і соціальних процесів вдалося вивести США з глибокої кризи.