Атмосфера - самая верхняя оболочка Земли. Её толщина составляет примерно 3 тыс. км. Нижней границей атмосферы является земная поверхность, хотя воздух содержится и в трещинах горных пород, и в воде. Верхняя граница у атмосферы отсутствует: воздушная оболочка постепенно "растворяется" в космическом пространстве. Сила земного притяжения удерживает атмосферу у нашей планеты, а движение частиц газов, из которых состоит воздух атмосферы, не даёт им упасть на поверхность Земли. Можно считать, что атмосфера Земли состоит в основном из азота и кислорода. Азота в воздухе атмосферы содержится 78%, кислорода - 21%, а остальных газов, вместе взятых, всего 1%. К ним относятся: углекислый газ, водяной пар, озон, гелий и другие газы.
Изучение атмосферы.
Работа метеорологов. Метеорология - наука об атмосфере, в частности о составе атмосферного воздуха, строении, свойствах, атмосферных явлениях. Данное направление в науке начало развиваться во второй половине XVIII века. С того времени стали проводить регулярные наблюдения за определенными метеорологическими процессами. Практически всю информацию о физическом состоянии нижнего слоя атмосферы, о погоде и климате предоставляют метеорологические станции. Все необходимые сведения сотрудники данных станций получают посредством наблюдений, как визуальных, так и инструментальных изучения атмосферы. В разных точках земного шара находятся более 8 тысяч метеостанций и 800 аэрологических станций. В труднодоступных участках устанавливают автоматические метеостанции .
Рельєф земної поверхні формується за до багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т. д.
Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т. д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).
Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням процесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції можуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.
Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Найбільше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флювіальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.
Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 - 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.
Певну роль у рельєфоутворенні відіграє також діяльність підземних вод, з якою пов'язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєдіяльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до формування тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.
Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (будівництво каналів, зміни русел рік, утворення кар'єрів, ям, курганів, насипів і т. ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.
Атмосфера - самая верхняя оболочка Земли. Её толщина составляет примерно 3 тыс. км. Нижней границей атмосферы является земная поверхность, хотя воздух содержится и в трещинах горных пород, и в воде. Верхняя граница у атмосферы отсутствует: воздушная оболочка постепенно "растворяется" в космическом пространстве. Сила земного притяжения удерживает атмосферу у нашей планеты, а движение частиц газов, из которых состоит воздух атмосферы, не даёт им упасть на поверхность Земли.
Можно считать, что атмосфера Земли состоит в основном из азота и кислорода. Азота в воздухе атмосферы содержится 78%, кислорода - 21%, а остальных газов, вместе взятых, всего 1%. К ним относятся: углекислый газ, водяной пар, озон, гелий и другие газы.
Изучение атмосферы.
Работа метеорологов. Метеорология - наука об атмосфере, в частности о составе атмосферного воздуха, строении, свойствах, атмосферных явлениях. Данное направление в науке начало развиваться во второй половине XVIII века. С того времени стали проводить регулярные наблюдения за определенными метеорологическими процессами. Практически всю информацию о физическом состоянии нижнего слоя атмосферы, о погоде и климате предоставляют метеорологические станции. Все необходимые сведения сотрудники данных станций получают посредством наблюдений, как визуальных, так и инструментальных изучения атмосферы. В разных точках земного шара находятся более 8 тысяч метеостанций и 800 аэрологических станций. В труднодоступных участках устанавливают автоматические метеостанции .
Рельєф земної поверхні формується за до багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т. д.
Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т. д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).
Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням процесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції можуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.
Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Найбільше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флювіальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.
Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 - 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.
Певну роль у рельєфоутворенні відіграє також діяльність підземних вод, з якою пов'язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєдіяльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до формування тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.
Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (будівництво каналів, зміни русел рік, утворення кар'єрів, ям, курганів, насипів і т. ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.