Табиғат зоналары - Табиғат зоналарын ең негізгі сыртқы факторлар қалыптастырады. Олар көп жағдайда күн жылуының таралуына (яғни географиялық ендікке) тәуелді. Тағы бір фактор - аумақтың ылғалдылығының әртүрлілігі. Жылу мен ылғалдың арақатынасы нәтижесінде әр түрлі табиғи зоналар пайда болады. Мәселен, аумаққа күн жылуы көп түссе, оның біраз ылғалдылығы жеткіліксіз (К=0,3) болса, онда шөлді аймақтар пайда болады. Әрбір зона өзіне тән климатымен, топырағымен, өсімдік және жануарлар дүниесімен ерекшеленеді. Кейде бір зонаның ішінде басқа зоналарға ұқсас жеке үлескілер де кездеседі.
Қазақстанның жазық бөлігінде солтүстіктен оңтүстікке қарай бірте-бірте орманды дала, дала, шөлейт және шөл зоналары ауысып отырады. Сонымен бірге бұл зоналарда топырақ және өсімдік жамылғысы батыстан шығысқа қарай да өзгереді. Оның себебі осы бағытта климаттың континенттігі артады. Республиканың биік таулы аудандарында зоналар биіктікке байланысты (зоналар немесе биіктік белдеулер) ауысып отырады. [1]
Особливості економіко-географічного положення Америки
Америка – найбільший з регіонів світу. Він велетенською дугою, довжиною понад 14 тис. км, тягнеться через Західну півкулю Землі з півночі на південь від холодних островів Канади та Гренландії до суворого архіпелагу Вогняна Земля. Загальна площа Америки становить 42,4 млн км², тобто 28,3 % суходолу планети. Його офіційне відкриття приписують Христофору Колумбу, європейці там побували принаймні ще за 500 років до нього. В Америці проживає 996,4 млн осіб, або 13,8 % населення світу, а виробляється 33,4 % світового ВВП, з яких 73,4 % припадає на США.
Політико-географічне положення Америки визначається наявністю в її межах єдиної у світі наддержави США, що є провідним геополітичним осередком. Ця наймогутніша в економічному та військовому аспектах країна володіє ядерною зброєю й виступає гарантом миру та безпеки в регіоні та світі. Сусідство із США призвело до проникнення їх монополій у національні економіки країн регіону ще наприкінці ХІХ ст. Сполучені Штати є осередком Організації американських держав (ОАД), що об’єднує 30 країн регіону.
Усі суверенні країни Америки є членами ООН. У країнах Америки розміщено штаб-квартири ряду міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Вашингтоні, Нью-Йорку, Монреалі, Монтевідео, Лімі. Так, у Нью-Йорку розміщується штаб-квартира ООН, у Вашингтоні – штаб-квартири Світового банку та Міжнародного валютного фонду.
Транспортно-географічне положення характеризується розташуванням більшості держав Америки на перетині найважливіших транзитних шляхів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. На узбережжях виник ряд універсальних морських портів-велетнів. Переважна їх більшість розміщується на території США (зокрема, Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна) та Бразилії (наприклад, Сан-Луїс, Сантус, Ріо-де-Жанейро). Важливе значення у транспортному сполученні мають морські порти в Канаді (Ванкувер, Монреаль), Колумбії (Картахена), Перу (Кальяо), Еквадорі (Гуаякіль), Чилі (Сан-Антоніо), Аргентині (Буенос-Айрес). Особливе значення для регіону має Панамський канал, яким проходять головні міжнародні морські шляхи сполучення. На території Панами працюють великі морські порти Бальбоа та Колон. Лише дві країни в регіоні, Болівія та Парагвай, є континентальними державами, тобто не мають виходу до моря.
Країни сполучені трансконтинентальними магістралями. Переважну більшість країн зв’язує Панамериканське шосе, яке проходить через їхні столиці та найбільші міста. Через амазонську сельву прокладено Трансамазонську магістраль, що з’єднала східне та західне узбережжя Південної Америки.
Табиғат зоналары - Табиғат зоналарын ең негізгі сыртқы факторлар қалыптастырады. Олар көп жағдайда күн жылуының таралуына (яғни географиялық ендікке) тәуелді. Тағы бір фактор - аумақтың ылғалдылығының әртүрлілігі. Жылу мен ылғалдың арақатынасы нәтижесінде әр түрлі табиғи зоналар пайда болады. Мәселен, аумаққа күн жылуы көп түссе, оның біраз ылғалдылығы жеткіліксіз (К=0,3) болса, онда шөлді аймақтар пайда болады. Әрбір зона өзіне тән климатымен, топырағымен, өсімдік және жануарлар дүниесімен ерекшеленеді. Кейде бір зонаның ішінде басқа зоналарға ұқсас жеке үлескілер де кездеседі.
Қазақстанның жазық бөлігінде солтүстіктен оңтүстікке қарай бірте-бірте орманды дала, дала, шөлейт және шөл зоналары ауысып отырады. Сонымен бірге бұл зоналарда топырақ және өсімдік жамылғысы батыстан шығысқа қарай да өзгереді. Оның себебі осы бағытта климаттың континенттігі артады. Республиканың биік таулы аудандарында зоналар биіктікке байланысты (зоналар немесе биіктік белдеулер) ауысып отырады. [1]
Особливості економіко-географічного положення Америки
Америка – найбільший з регіонів світу. Він велетенською дугою, довжиною понад 14 тис. км, тягнеться через Західну півкулю Землі з півночі на південь від холодних островів Канади та Гренландії до суворого архіпелагу Вогняна Земля. Загальна площа Америки становить 42,4 млн км², тобто 28,3 % суходолу планети. Його офіційне відкриття приписують Христофору Колумбу, європейці там побували принаймні ще за 500 років до нього. В Америці проживає 996,4 млн осіб, або 13,8 % населення світу, а виробляється 33,4 % світового ВВП, з яких 73,4 % припадає на США.
Політико-географічне положення Америки визначається наявністю в її межах єдиної у світі наддержави США, що є провідним геополітичним осередком. Ця наймогутніша в економічному та військовому аспектах країна володіє ядерною зброєю й виступає гарантом миру та безпеки в регіоні та світі. Сусідство із США призвело до проникнення їх монополій у національні економіки країн регіону ще наприкінці ХІХ ст. Сполучені Штати є осередком Організації американських держав (ОАД), що об’єднує 30 країн регіону.
Усі суверенні країни Америки є членами ООН. У країнах Америки розміщено штаб-квартири ряду міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Вашингтоні, Нью-Йорку, Монреалі, Монтевідео, Лімі. Так, у Нью-Йорку розміщується штаб-квартира ООН, у Вашингтоні – штаб-квартири Світового банку та Міжнародного валютного фонду.
Транспортно-географічне положення характеризується розташуванням більшості держав Америки на перетині найважливіших транзитних шляхів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. На узбережжях виник ряд універсальних морських портів-велетнів. Переважна їх більшість розміщується на території США (зокрема, Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна) та Бразилії (наприклад, Сан-Луїс, Сантус, Ріо-де-Жанейро). Важливе значення у транспортному сполученні мають морські порти в Канаді (Ванкувер, Монреаль), Колумбії (Картахена), Перу (Кальяо), Еквадорі (Гуаякіль), Чилі (Сан-Антоніо), Аргентині (Буенос-Айрес). Особливе значення для регіону має Панамський канал, яким проходять головні міжнародні морські шляхи сполучення. На території Панами працюють великі морські порти Бальбоа та Колон. Лише дві країни в регіоні, Болівія та Парагвай, є континентальними державами, тобто не мають виходу до моря.
Країни сполучені трансконтинентальними магістралями. Переважну більшість країн зв’язує Панамериканське шосе, яке проходить через їхні столиці та найбільші міста. Через амазонську сельву прокладено Трансамазонську магістраль, що з’єднала східне та західне узбережжя Південної Америки.