Сила тяжіння — сила, що діє на будь-яке фізичне тіло, що знаходиться поблизу поверхні Землі або іншого астрономічного тіла.
За визначенням, сила тяжіння на поверхні планети складається з гравітаційного тяжіння планети і відцентрової сили інерції, викликаної добовим обертанням планети[1][2].
Решта сил (наприклад, тяжіння Місяця і Сонця) через їхню малість не враховують або вивчають окремо як тимчасові зміни гравітаційного поля Землі[3][4][5].
Сила тяжіння надає всім тілам, незалежно від їх маси, однакового прискорення[6] і є консервативною силою[7].
Сила тяжіння {\displaystyle {\vec {P}}}{\displaystyle {\vec {P}}}, Що діє на матеріальну точку масою {\displaystyle m}m, обчислюється за формулою[6]: {\displaystyle {\vec {P}}=m{\vec {g}}}{\displaystyle {\vec {P}}=m{\vec {g}}}, де {\displaystyle {\vec {g}}}{\displaystyle {\vec {g}}} — прискорення, що надає тілу[ru] сила тяжіння, яке називається прискоренням вільного падіння[8].
Якщо в межах протяжного тіла поле сил тяжіння однорідне, то рівнодійна сил тяжіння, які діють на елементи цього тіла, прикладена до центру мас тіла[9].
На тіла, рухомі відносно поверхні Землі, крім сили тяжіння, також діє сила Коріоліса[10][11][12].
Сила тяжіння — сила, що діє на будь-яке фізичне тіло, що знаходиться поблизу поверхні Землі або іншого астрономічного тіла.
За визначенням, сила тяжіння на поверхні планети складається з гравітаційного тяжіння планети і відцентрової сили інерції, викликаної добовим обертанням планети[1][2].
Решта сил (наприклад, тяжіння Місяця і Сонця) через їхню малість не враховують або вивчають окремо як тимчасові зміни гравітаційного поля Землі[3][4][5].
Сила тяжіння надає всім тілам, незалежно від їх маси, однакового прискорення[6] і є консервативною силою[7].
Сила тяжіння {\displaystyle {\vec {P}}}{\displaystyle {\vec {P}}}, Що діє на матеріальну точку масою {\displaystyle m}m, обчислюється за формулою[6]: {\displaystyle {\vec {P}}=m{\vec {g}}}{\displaystyle {\vec {P}}=m{\vec {g}}}, де {\displaystyle {\vec {g}}}{\displaystyle {\vec {g}}} — прискорення, що надає тілу[ru] сила тяжіння, яке називається прискоренням вільного падіння[8].
Якщо в межах протяжного тіла поле сил тяжіння однорідне, то рівнодійна сил тяжіння, які діють на елементи цього тіла, прикладена до центру мас тіла[9].
На тіла, рухомі відносно поверхні Землі, крім сили тяжіння, також діє сила Коріоліса[10][11][12].
Наблюдение в белом свете. При наблюдении в монохроматическом свете
возникает чередование темных и светлых колец (полос). В белом же свете
вследствие зависимости радиуса кольца от длины волны возникают цветные
полосы, так называемые цвета Ньютона. Каждая полоса начинается от центра
фиолетовым и заканчивается красным цветом.
Кольца Ньютона хорошо видны через лупу или микроскоп с малым увеличением,
если радиус кривизны линзы порядка 1 м или больше.
Легко показать, что, в то время как радиус кольца пропорционален
квадратному корню из соответствующего порядка или номера кольца,
расстояние между соседними кольцами уменьшается с увеличением т. Как
следует из (5.4),
Pm Pm - 1 -
(Рт "Ь Pm-l) (Рт Pm~l) ~ Rh. (5.5)
Отсюда
. RX VRX .с с\
Арт - Рт Рт~\ - ~ - 9 ,г • (5.6)
2Р т 2 У т
Из этих формул вытекает, что при наблюдении в белом свете на некотором
расстоянии от центра произойдет наложение различных порядков
интерференции. Поэтому по мере удаления от центра экран становится все
более равномерно освещенным.
Для наблюдения максимумов высоких порядков нужно пользоваться
светофильтрами. При этом не имеет существенного значения, где
располагается фильтр -• между источником света и установкой Ньютона или
же между глазом и областью наблюдения. В первом случае фильтр пропускает
нужную длину волны из числа многих, во втором из всевозможного числа
картин позволяет наблюдать только ту интерференционную картину, которая
соответствует данной длине волны. Результат в обоих случаях будет
одинаковым.
Не представляет большого труда доказать, что при удалении линзы от
пластинки, т. е. при увеличении толщины воздушной прослойки, кольца
Ньютона сжимаются и каждый раз при увеличении расстояния на полуволну
одно из них пропадает.
Установка Ньютона позволяет простым определить приблизительное
значение длины волны света. Для этого, как следует из формулы (5.3),
достаточно определить радиус для максимума данного порядка при известном
радиусе кривизны линзы
Объяснение: