Править Мировой экономический кризис — кризисное состояние мировой экономики, резко обозначившееся с 2008 года. Разные страны и регионы выходили из острой фазы кризиса в разное время, с 2009 по 2013 год, а его последствия сохраняются поныне[1]. Развился с финансового кризиса, начавшегося в США. Если не по глубине, то по масштабам и последствиям сопоставим лишь с Великой депрессией 1930-х годов[2]. В 2009 году мировой ВВП впервые со времён Второй мировой войны показал отрицательную динамику[3].
Также рекордно (более чем на 10 %) сократилась мировая торговля, восстановившая объём к 2011 году[4], но до сих пор[когда?] значительно отстающая от докризисных темпов роста[5].
Спад экономики США и еврозоны закончился во втором квартале 2009 года, однако в 2011 году в еврозоне началась вторая рецессия[6], продолжавшаяся до 2013 года и ставшая самой длительной в её истории[7].
Глобальной тенденцией после острой фазы кризиса в 2008 году стало ослабление среднего класса в мире, в то время как до кризиса его доля в общем объёме мирового богатства оставалась продолжительное время стабильной, отмечается в отчёте «Global Wealth Report 2015» швейцарского банка «Credit Suisse». При этом доля 1 % самых богатых людей в мировом объёме богатств превысила 50 % и продолжает увеличиваться[8].
Беспрецедентный рост безработицы привёл к достижению её рекордного показателя за всю историю наблюдений за рынком труда[9] (199 млн человек в 2009 году[10]).
В иноязычных источниках также рас термин Великая рецессия (англ. Great Recession).
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку.
Мировой экономический кризис — кризисное состояние мировой экономики, резко обозначившееся с 2008 года. Разные страны и регионы выходили из острой фазы кризиса в разное время, с 2009 по 2013 год, а его последствия сохраняются поныне[1]. Развился с финансового кризиса, начавшегося в США. Если не по глубине, то по масштабам и последствиям сопоставим лишь с Великой депрессией 1930-х годов[2]. В 2009 году мировой ВВП впервые со времён Второй мировой войны показал отрицательную динамику[3].
Также рекордно (более чем на 10 %) сократилась мировая торговля, восстановившая объём к 2011 году[4], но до сих пор[когда?] значительно отстающая от докризисных темпов роста[5].
Спад экономики США и еврозоны закончился во втором квартале 2009 года, однако в 2011 году в еврозоне началась вторая рецессия[6], продолжавшаяся до 2013 года и ставшая самой длительной в её истории[7].
Глобальной тенденцией после острой фазы кризиса в 2008 году стало ослабление среднего класса в мире, в то время как до кризиса его доля в общем объёме мирового богатства оставалась продолжительное время стабильной, отмечается в отчёте «Global Wealth Report 2015» швейцарского банка «Credit Suisse». При этом доля 1 % самых богатых людей в мировом объёме богатств превысила 50 % и продолжает увеличиваться[8].
Беспрецедентный рост безработицы привёл к достижению её рекордного показателя за всю историю наблюдений за рынком труда[9] (199 млн человек в 2009 году[10]).
В иноязычных источниках также рас термин Великая рецессия (англ. Great Recession).
Відповідь:
ндіюсь до Пояснення:
Сьогодні міжнародна міграція виступає важливим ресурсом розвитку приймаючих країн, країн транзиту та призначення. Пріоритетним завданням світового співтовариства є виявлення в здобування з цього глобального явища максимально позитивних ефектів і зведення до мінімуму його негативних наслідків.
Сучасні практичні проблеми соціально-економічного розвитку у світі багато в чому обумовлені міграційними процесами. Вплив міграції на громадське життя завжди був суттєвим, однак приблизно до кінця XX століття міграційні процеси не мали такої самостійної основи, як сьогодні, не були сталими. На рубежі XIX – XX ст. руйнація традиційних інститутів суспільства здобула глобальних масштабів через різке прискорення соціально-економічних процесів індустріалізацією. Постійним супутником індустріального суспільства стала міграція. До початку XX ст. міграція найчастіше викликалася та зупинялася владними розпорядженнями, була керованою, а головними формами міграції були завойовницькі походи (колонізація територій, работоргівля), що переміщували значні маси людей. Відсутність транспортних можливостей обмежувала самостійний міграційний рух людей у Географічне місце перебування людини майже завжди збігалося з певним соціальним тому це явище мало враховувалося під час прийняття державних рішень.
Сучасна міграція за впливом на світовий соціально-економічний, соціокультурний і політичний р порівнянна з “великим переселенням народів”. Однак на відміну від минулих історичних епох змінилася не тільки природа (нерівномірність поширення населення на планеті, різні природні й соціальні умови життя людей) і умови (можливості переміщення: швидкість, інтенсивність міграційних потоків) міграцій, але і її спрямованість – міграція набула доцентровий характер. Якщо традиційні міграційні потоки були завжди спрямовані від центру до периферії (ідея “завоювання”, “змішування”), то в індустріальну епоху напрямки міграцій діаметрально змінилися (переважає ідея “збирання”, “концентрування”).
На сьогодення спроби державного регулювання міграційних процесів не дають очікуваних результатів. Міграційні політики держав відзначаються уривчастістю управлінських дій, недостатністю як ресурсної так і законодавчої бази. На відміну від попередніх століть, сучасна міграція не піддається авторитарним формам впливу, вона вимагає створення системи управління у формі самостійного соціального інституту, здатного вирішувати нові завдання принципово новими Це висуває нові вимоги до діяльності державних органів влади.
Ефективне регулювання міграційними процесами, створення передумов для залучення необхідного людського ресурсу та збереження наявного потенціалу в Україні є запорукою підвищення її конкурентоспроможності на світовому рівні та сталого економічного розвитку.