Песня «По смоленской дороге» написана Булатом Окуджавой в 1960 и посвящена Ж.Б. - молоденькой актрисе Жанне Болотовой, огромные голубые глаза которой не оставили поэта равнодушным.
Но она вечном – о трудной любви и ее роли в судьбе. О непонимании, разладе, отсутствии взаимности. О стремлении с дел и километров побороть чувство - и о невозможности сделать это. Тяготы дороги и метель в лицо не мешают ощущать присутствие любимого человека. Не его глаза сравниваются со звездами, наоборот, звезды – с любимыми, но холодными глазами.
Тема: дорожные размышления о любви и разлуке.
Идея: любовь вплетена в судьбу.
Композиция стихотворения подчинена ходу размышлений. В первой строфе вечерние звезды ассоциируются с глазами любимой, от их выражения зависит судьба лирического героя. Вторая строфа пронизана озареньем, что если бы его любили, судьба, может, была бы проще и легче. Но никто не удержал, не обнадежил. И третья строфа с болью констатирует холод.
Основным художественным приемом - указывающим на принадлежность к песенному жанру - является повтор. «Смоленская дорога» и ее приметы (столбы и леса по обочинам) повторяются неоднократно.
Эпитеты холодные и вечерние голубые звезды.
Сравнение: звезды, как глаза.
Метафоры: кольцо руки, и, наверное, дорога –судьба..
Рифмы в строфах перекрестные: 1-3; 2-4. Мужские: акцент на последний слог.
Ритмика своеобразная. В каждой строчке три анапестовые стопы, а затем две ямбовых. Но т.к. это песня, получается мелодично и выразительно.
Бардовская песня – особый жанр. Здесь достигается полное единство слов, мелодии и исполнения. Личность автора проявляется в полной мере. Но каждый, напевая эти строки, вкладывает в них что-то свое, частичку своей души, судьбы, характера. «По смоленской дороге» я часто напеваю одна и всегда готова подхватить.
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича скарб для нас!" — стверджує він.
По Смоленской дороге — леса, леса, леса.
По Смоленской дороге — столбы, столбы, столбы.
Над Смоленской дорогою, как твои глаза, —
две вечерних звезды — голубых моих судьбы.
По Смоленской дороге — метель в лицо, в лицо,
все нас из дому гонят дела, дела, дела.
Может, будь понадежнее рук твоих кольцо —
покороче б, наверно, дорога мне легла.
По Смоленской дороге — леса, леса, леса.
По Смоленской дороге — столбы гудят, гудят.
На дорогу Смоленскую, как твои глаза,
две холодных звезды голубых глядят, глядят.
Песня «По смоленской дороге» написана Булатом Окуджавой в 1960 и посвящена Ж.Б. - молоденькой актрисе Жанне Болотовой, огромные голубые глаза которой не оставили поэта равнодушным.
Но она вечном – о трудной любви и ее роли в судьбе. О непонимании, разладе, отсутствии взаимности. О стремлении с дел и километров побороть чувство - и о невозможности сделать это. Тяготы дороги и метель в лицо не мешают ощущать присутствие любимого человека. Не его глаза сравниваются со звездами, наоборот, звезды – с любимыми, но холодными глазами.
Тема: дорожные размышления о любви и разлуке.
Идея: любовь вплетена в судьбу.
Композиция стихотворения подчинена ходу размышлений. В первой строфе вечерние звезды ассоциируются с глазами любимой, от их выражения зависит судьба лирического героя. Вторая строфа пронизана озареньем, что если бы его любили, судьба, может, была бы проще и легче. Но никто не удержал, не обнадежил. И третья строфа с болью констатирует холод.
Основным художественным приемом - указывающим на принадлежность к песенному жанру - является повтор. «Смоленская дорога» и ее приметы (столбы и леса по обочинам) повторяются неоднократно.
Эпитеты холодные и вечерние голубые звезды.
Сравнение: звезды, как глаза.
Метафоры: кольцо руки, и, наверное, дорога –судьба..
Рифмы в строфах перекрестные: 1-3; 2-4. Мужские: акцент на последний слог.
Ритмика своеобразная. В каждой строчке три анапестовые стопы, а затем две ямбовых. Но т.к. это песня, получается мелодично и выразительно.
Бардовская песня – особый жанр. Здесь достигается полное единство слов, мелодии и исполнения. Личность автора проявляется в полной мере. Но каждый, напевая эти строки, вкладывает в них что-то свое, частичку своей души, судьбы, характера. «По смоленской дороге» я часто напеваю одна и всегда готова подхватить.
Подробнее - на -
Объяснение:
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом... Китайський філософ Конфуцій сказав: "Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його". А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману "Гаргантюа і Пантагрюель" писав: "...правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров'я!". Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п'єсу, сміється, обговорює... Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдсна вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Журдена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах.
Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журдена в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. "Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича скарб для нас!" — стверджує він.