Задание №1 Ильинский продал Савелову телевизор за 20 000 руб. Договор купли-продажи был совершен в устной форме, но при заключении сделки Савелов уплатил Ильинскому 5000 руб., а остальные обещал уплатить через 10 дней. До уплаты всей суммы телевизор оставался у Ильинского.
Явившись в срок, Савелов заявил, что он принес остальную сумму, и потребовал передачи ему телевизора. Однако Ильинский сообщил, что он продал его Ярцеву за 25 000 руб., и предложил Савелову получить обратно 5000 руб.
Савелов отказался взять 5000 руб. обратно и обратился в суд с иском, в котором просил суд, во-первых, признать сделку между Ильинским и Ярцевым недействительной, а во-вторых, изъять телевизор у Ярцева и передать его Савелову.
В суде Ильинский не отрицал факта продажи Савелову приемника, но поскольку сделка должна быть совершена в письменной форме, то она недействительна.
В какой форме должен быть заключен договор купли-продажи телевизора?
С какого момента по общему правилу возникает право собственности продавца по договору купли-продажи?
Мог ли Ильинский заключить второй договор купли-продажи в отношении телевизора?
Проанализируйте доводы Ильинского?
Оцените требования Савелова с точки зрения закона.
Какое решение должен вынести суд?
В условиях динамических социальных изменений в мировой практике управления все в большей мере утверждается инновационный метод освоения социального пространства – его технологизация. Социальные технологии выступают как интеллектуальный наукоемкий ресурс, использование которого позволяет не только изучить и предсказать различные социальные перемены, но и активно влиять на практическую жизнь, получать эффективный прогнозируемый социальный результат. [2] Более точно социальная технология определяется как “алгоритм, процедура осуществления действий в различных областях социальной практики: управлении, образовании, исследовательской работе, художественном творчестве. Социальные технологии в конечном счете представляют собой элемент культуры общества как единого целого, являются продуктом спонтанного эволюционного развития или вырабатываются и внедряются намеренно. Построение социальной технологии осуществляется за счет разделения деятельности на отдельные операции, процедуры при условии глубокого понимания природы и специфики той области, в которой развертывается практика.
, не забудьте правильно оформить цитату:
Ткаченко, В. В. Социальные технологии модернизации высшего образования на региональном уровне / В. В. Ткаченко. — Текст : непосредственный // Проблемы и перспективы развития образования : материалы II Междунар. науч. конф. (г. Пермь, май 2012 г.). — Пермь : Меркурий, 2012. — С. 45-47. — URL: https://moluch.ru/conf/ped/archive/58/2232/ (дата обращения: 17.01.2022).
Специфічною особливістю німих фільмів є використання титрів (інтертитрів) — текстових вставок, які давали пояснення по сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували те, що відбувається для аудиторії. Титри з'явилися в кіно не відразу, і їхня функція з часом істотно змінювалася. Вони використовувалися як заголовки монтажних частин, як заміна звукової мови, як засіб викладу сюжету і зв'язування окремих сюжетних фрагментів і так далі. Спочатку фільми продавалися для прокату без вмонтованих титрів — прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати і вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри на іншу мову), на плівці у цьому випадку початок титру позначався косим хрестом із номером титру. На початку XX століття існували титрувальні майстерні, які виконували для прокатників виготовлення монтажних фрагментів з інтертитрами. З часом титри були осмислені як естетично важлива частина фільму, вони спеціально оформлялися й організовувалися з іншим матеріалом. Крім того, титри часто тонувалися кольором.
У процесі розширення художніх засобів німого кіно з'явилася також можливість створювати повнометражні фільми без інтертитрів; це було характерно насамперед для німецької «камерної драми», найбільш важливим прикладом якої є фільм Мурнау «Остання людина» (1924).
Образотворчі і художні можливості німого кіно були надзвичайно високі. Виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за до міміки і жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Крім того, кіносеанси на початку XX століття не були повністю беззвучні — зазвичай показ кіно мав музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер». Багато мелодій з репертуару таперів того часу дійшли і до нас.
Тим не менш, досить поширена помилка, що німі фільми були примітивні. Причиною розповсюдження цієї омани у середині XX століття називають те, що німі фільми часто тоді демонструвалися на підвищеній швидкості (наприклад, фільми, зняті із швидкістю 16 кадрів на секунду, показувалися на швидкості 24 кадри на секунду), і те, що більшість збережених німих фільмів виявилися у технічно поганому стані.
У студії «Гомон» вже починаючи з 1902 року безперервно експериментували у сфері створення звукового кіно. Проблема синхронізації зображення та голосу вирішувалася шляхом з'єднання на одній осі спочатку кінопроектора і фонографа, а потім грамофона. Цим же шляхом у своїх пошуках просувався Чарльз Урбан. Однак складність створених апаратів обмежувала сферу їхнього практичного застосування.
Звук став супроводжувати кінопокази лише в другій половині 1920-тих років, коли в США, Німеччині та СРСР були створені придатні для широкого використання системи звукового супроводу фільмів. Першим звуковим фільмом, що вийшов у широкий прокат, стала американська кінокартина «Співак джазу» (The Jazz Singer, 1927), однак переважаюче виробництво німих фільмів продовжувалося ще як мінімум рік, звукові фільми почали переважати на екранах США лише з 1929 року.
Объяснение: це загальні особлівості німого кіно, гадаю що ви зможете тут знайти потрібну інфу)