У групах обговоріть ситуації й визначте, чи потребують їхні фігу-
ранти до правника. Якщо так, то до кого й чому слід зверну-
тися кожному з них.

А. Павло має намір купити у Сидора гараж.

Б. Карина вирішила заснувати приватне ательє з пошиття та ремонту жіно-
чого одягу.

В. Подружжя Коваленків бажає всиновити хлопчика – вихованця закладу
для дітей-сиріт.

Г. Яків має намір працевлаштуватися в Іспанії за контрактом з українсько-
іспанською фірмою.

Д. Тамара стала свідком нічної аварії, внаслідок якої автомобіль пошкодив
вітрину супермаркету.
Е. Сергія затримали через підозру у вчиненні крадіжки з проникненням у
житло.

Є. Нінель прочитала в газеті статтю, в якій автор подав неправдиву інфор-
мацію про діяльність очолюваної нею громадської організації.

Ж. Валентин по у свого товариша Мирона скутер, щоб покататися.
А той наступного дня заявив у поліцію, що транспортний засіб у нього
вкрали.

З. Софії Федотівні 89 років. Вона бажає, щоб після її смерті всі заощаджен-
ня, які вона має на депозитному рахунку, переказали на банківський

рахунок дитячої лікарні, в якій вона 34 роки працювала медичною
сестрою.

Кохання сильніше за смерть (за п’єсою В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта”)

І. Вічна тема кохання (кожен письменник висвітлює її по-своєму, кожна епоха по-своєму ставиться до цього питання; у Шекспіра – синтез піднесеного всеосяжного почуття з життєлюбством неповторного земного кохання).

Ц. Кохання і ворожнеча – дві одвічні протилежності:

1. Кохання Ромео і Джульєтти – виклик усьому суспільству (непримиренні супротивники – родини Монтеккі та Капулетті; зустріч і кохання Ромео і Джульєтти – це воля Бога, який хоче подолати ворожнечу родів; розуміння неможливості щастя і пристрасне бажання бути разом).

2.

Життя нічого не варте, якщо не можна бути разом (випадкове вбивство, Ромео необхідно покинути Верону; Джульєтта визнає за краще вмерти, ніж одружитися з нелюбом; змова Джульєтти з чернецем Лоренцо; Ромео не може жити без коханої Джульєтти і накладає на себе руки; без Ромео і для Джульєтти життя втрачає сенс; бути навіки з коханим, поділити з ним його долю – в цьому вбачали свій обов’язок кожен з люблячих; кохання перемогло умовності життя, але щастя люблячих сердець можливе лише в потойбічному світі).

3. Людські почуття значніші за середньовічні забобони (ворожнеча родин припинилась ціною трагічної загибелі дітей; перемагає новий життєвий принцип – принцип миру, дружби, кохання).

ІІІ. Оптимістичний сенс трагедії “Ромео і Джульєтта” (обставини не знищили кохання; кохання приходить у світ, долає перешкоди і утверджує нові цінності; кохання перемагає смерть і ненависть).

Объяснение:

Начиная с середины 20-х годов проблема портрета занимает центральное место и в творчестве Коненкова и в его раздумьях о тай­нах художественного мастерства.

Это было внове. Ведь в предыдущие годы мастер лишь эпизоди­чески обращался к портрету, отдавая бесспорное предпочтение иным жанрам. Слов нет, такие работы, как «Чуркин» и «Атеист», как «Па­ганини» и «Бах», как «Чехов» и «Есенин», поистине великолепны и несут на себе явную печать коненковской самобытности. Но и на­званные и другие портреты начала века в совокупности своей еще не дают представления о каких-то сложившихся принципах изображе­ния человека. Точнее сказать, в них только намечаются отдельные черты определенной художественной системы.

В произведениях, созданных за рубежом, эта система получает завершение. Может быть, потому, что здесь, кроме портрета, Конен­кову почти нечем было заниматься — с работой над монументальны­ми композициями, которая в Москве после революции так широко развернулась, пришлось распрощаться; в Америке скульптура подоб­ного характера мало кого волновала.

И все самые характерные, отстоявшиеся черты творческой нату­ры Коненкова стали постепенно переливаться в жанр портрета.

С. Т. Коненков — художник больших обобщений, широкой типи­зации. К чему бы он ни обращался, будь то символические или алле­горические образы, сюжеты фольклорной традиции, поиски современ­ного идеала, вступающие в перекличку с классикой,— скульптор всегда стремился к значительному идейному размаху, к глубокому философскому осмыслению. Изображение «частных случаев», каких-то сугубо индивидуальных свойств и оттенков характера обычно пред­ставляется мастеру второстепенной задачей.

Но как же сочетать эти особенности коненковского творчества с привычными задачами портретного жанра? И допустимо ли вообще такое сочетание? Не может ли подобная система привести к наруше­нию непреложных законов портрета, к пренебрежению личным, ин­дивидуальным?

Нет, Коненков никогда не приносил в жертву отвлеченным схе мам живую прелесть неповторимости каждой отдельной судьбы. Про­блема сходства — и внешнего, и духовного — всегда сохраняла для него принципиальное значение.

Однако для Коненкова достижение сходства — только начало. Он считал свою портретную работу успешной лишь тогда, когда ему удавалось подойти через индивидуальное, субъективное к обобщени­ям широкого плана; когда, запечатлев «души изменчивой порывы», он добивался и того, чтобы в облике изображенной личности виделись бы и отсветы духовной жизни времени.

Далеко не каждый человек чутко и тонко отзываться на все то, чем живет и дышит его эпоха. Вот почему Коненков был так строг и требователен в отборе своих моделей. Когда в Америке ему приходилось в иных случаях браться за изображение людей малоин­тересных, духовно ограниченных, портреты не получались. И хотя они, конечно, обладали сходством и были вылеплены с высоким про­фессионализмом, но это всего лишь плоды «ума холодных наблюде­ний».

Подобные портреты оставались за пределами того мира возвы­шенных помыслов и страстей, которыми живут подлинно коненковские герои — люди с богатым и сложным внутренним миром.