Thema "Schreiben"
1 Вставьте личные окончания глаголов в Präsens.
1. Sie (она) sitz… da. 2. Der Tisch steh… da. 3. Er wart… unten. 4. Wir studier… gern. 5. Ihr steh… zusammen. 6. Du tanz… gut. 7. Ihr steh… zusammen. 6. Du tanz… gut. 7. Ich sitz… nah. 8. Sie (они) frag… gern.
2 Составьте из следующих слов рас предложения с прямым порядком слов. Обращайте внимание на правильное окончание глаголов.
1. das Kind, gern, fragen; 2. stehen, nah, dieser Tisch; 3. Ihr, zusammen, gehen; 4. wir, immer, gern, tanzen; 5. Ihr, fragen, gern; 6. du, hier, warten, sitzen, und.
3 Переведите на немецкий язык следующие предложения:
а) 1. Я сижу здесь. 2. Он сидит там. 3. Мы сидим внизу. 4. Ты сидишь близко.
Протягом другої половини XVIII ст. в соціально-економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії відбулися значні зміни. Наприкінці XVIII ст., як вже зазначалося, на українські землі в складі Російської імперії було поширено загальноімперський становий поділ. За жалуваними грамотами Катерини II, усе населення поділилося на чотири головні "роди людей": дворянство, духівництво, "міських обивателів" та "сільських обивателів". Козацтво як окремий соціальний стан ліквідовувалося. Козацька старшина набула однакових прав із російським дворянством: володіти землею й продавати її разом із прикріпленими до неї селянами, мати власний суд, звільнятися від усіх податків і тілесних покарань.
Сільське господарство було основною формою життєдіяльності населення. Торгівля і промисловість залишалися слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією. Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало освоєння земель на Півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на високу якість грунтів, продуктивність праці істотно не змінилася. Урожайність була вкрай низькою (збір зерна лише в 3–4 рази перевищував посіяне). Це пояснюється запровадженням кріпосницьких відносин, застарілим реманентом та методами господарювання. При загальній млявості розвитку українського села все ж були помітні певні зміни. Наприкінці XVIII ст. були впроваджені нові культури – кукурудза, картопля. Завоювання Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній торгівлі через чорноморські порти.
Почало поширюватися використання найманої праці малоземельних та безземельних селян, заробітчан, бурлаків, голоти, а також зростання поряд із відробітковою рентою (панщина) грошової. Це сприяло втягуванню українського села в товарно-грошові відносини. Великі землевласники почали вкладати кошти в розвиток сільськогосподарського виробництва. Першою ознакою цього процесу стала поява значної кількості млинів як водяних, так і вітряних. Почалося масове будівництво гуралень. На середину XVIII ст. у кожному полку Гетьманщини налічувалося їх не менше 50. Інші землевласники брались за розведення племінної худоби. Помітного розвитку отримала й торгівля, незважаючи на відсутність транспорту і нормальних шляхів сполучення. Внутрішня торгівля зосереджувалася на ярмарках та базарах. На Лівобережжі щороку збиралося близько 390 ярмарків, а на Слобожанщині - понад 200. Найбільші ярмарки відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Харкові.
Українські купці розвивали зовнішню торгівлю й були відомі на ринках Вроцлава, Відня, Константинополя (Стамбула), Ґданська, Лейпцига, Ясс. Традиційними товарами, які вивозилися на продаж з України, були прядиво, худоба, тютюн, хліб, горілка тощо.
Із розвитком товарно-грошових відносин значні зміни відбуваються також у ремеслі. Цехове виробництво дедалі більше орієнтується на ринок, набуває поширення використання вільнонайманої праці.
Незважаючи на всі перепони, продовжували розвиватись і мануфактури. В основному це були мануфактури з виробництва посуду (фарфорового, скляного), паперу, які належали переважно великим землевласникам й церкві. У той же час були створені казенні суконні мануфактури на Слобожанщині з використанням праці приписних селян.
Розвиток торгівлі, ремесла, мануфактур стимулює зростання міст. Найбільшими містами були Київ (42 тис. жителів), Ніжин, Охтирка, Харків. Проте відбуваються зміни в національному складі міського населення: зростає кількість євреїв і росіян.
Соціальні зрушення й економічний розвиток Лівобережжя і Слобожанщини в другій половині XVIII ст. означали поступове входження цих регіонів до системи всеросійського ринку, що мало помітний вплив на господарське життя України і Росії. Зростання попиту на українські товари в Росії спричиняє збільшення їх виробництва і активізацію торгівлі. Разом із тим, економічна самостійність українських земель у загальноімперській економічній системі зникає.
Таким чином, на кінець XVIII ст. у соціально-економічному розвитку Україна перетворилась у звичайну провінцію Російської імперії, а над українським народом нависла загроза асиміляції.
Объяснение:
По своей сути и по своим представителям европейская средневековая философия – религиозная, а именно христианская. Если античности присущи философия, наука, художественное творчество, то эпохе средневековья – богословие, по отношению к которому философия (теоретическое мышление) играет роль служанки. Христианство, опирается на догмат об абсолютном превосходстве веры над разумом.
Патристика (2-8 вв.) характеризуется стремлением отцов церкви построить и обосновать христианское учение на основе античной философии, разработать основные догматы, систематизировать богословие, а так же защитить от нападок не христиан (апологетики). Внутри патристики различают течения: западное (Тертуллиан, Августин и др.) и восточное (Юстин, Климент Александрийский). Патристика является восприемницей апостольской традиции и обладает наивысшим после Библии авторитетом.
Важнейшие философские проблемы этого периода: теологическая (единство и троичность Бога, отношение лиц или ипостасей), христологическая (отношение божественной и человеческой природы в Христе), антропрологическая (первородный грех, свобода воли души и тела).
Самый древний и самый подлинный документ и аргумент для средневековья – это Библия. Ориген (апокатастасис – после очищения все души ок. 185-253 гг.) утверждал, что Библия есть единственный в своем роде свод всех возможных истин, сообщаемых человечеству божественной благодатью на все времена. Следовательно, достаточно уяснить себе смысл библейских высказываний, чтобы получить безошибочное знание или ответы на все вопросы. Однако истина как бы зашифрована, скрыта в тексте Библии. Отсюда и проистекает основная задача философии: раскрыть и разъяснить священные письмена.
Философия призвана теперь научить почитанию Бога: ибо сам Бог приобщает ее умам мудрецов. Средневековая философия не занимается поисками истины. Истина уже дана в Откровении. Задача в том, чтобы изложить эту истину посредством разума, т.е. посредством философии. «Истинная философия есть христианская религия» (Климент Александрийский –приход к истинному гносису через осмысление Учения и возможность построения Царства Божия на земле).
Для средневекового философа руководящий принцип - там, где возможно, соединять веру с разумом. Истинность не зависит от рациональных доказательств. Философия может лишь в некоторой степени прояснить то, что уже установлено верой. Истина веры – сверхразумная истина и, следовательно, сверхфилософская истина.
Методом средневековой философии становится дедукция, опирающаяся на определения и законы формальной логики.
Схоластика (9-12 вв), унаследовала восходящее к Аристотелю представление о логике как учении об универсальном методе познания и теории рассуждения вообще. Суть схоластического философствования свелась к формальным рассуждениям о понятиях и категориях без рассмотрения их реального содержания. Вопрос-ответ. Фома «Сумма теологии». Школы при монастырях – обучение. (Герхард).
Проблема взаимоотношение разума и веры. Эриугена (810-877 гг.) был защитником рационализации теологии, полагая, что между "правильным разумом" и "истинным авторитетом" не может быть противоречия, и чтобы устранить их прибегал к аллегорическому истолкованию Писания. Он заявлял, что авторитет рождается от истинного разума, но разум никогда не рождается из авторитета.
₽
Антивирусное предложение по SEO!
Ансельм Кентерберийский (1033-1109 гг.) однозначно ставит веру выше разума - будет вера, будет и понимание. Догматы вероучения – это незыблемая истина. Однако во многих случаях истина веры требует прояснения. Вот здесь и необходим разум (философия) как средство для веры.
Пьер Абеляр (1079-1142 гг.) полагал, что разум имеет преимущества перед верой и прогресс в вере возможен только на пути знания. Требуя сознательного отношения к священным текстам, он ставит философский разум на место верховного судьи в сфере священного писания. Абеляр стоит у истоков теории "двух истин", сообразно с которой вера – это предположение о вещах невидимых, не доступных человеческим чувствам, следовательно, вера не имеет отношения к реальному, природному миру, познаваемому науками и философией. Роль благодати в и личное усердие.
Совершенно различает науку и религию (веру и знание, разум) по методу достижения истины Фома Аквинский (1225-1274 гг.). Наука и философия выводят свои истины, опираясь на разум и опыт. Религия же познает свои истины из откровения. Догматы веры сверхчувственны и их доказательство не под силу человеческому разуму. Вера более достоверна, чем разум: ибо он постоянно ошибается. Вера опирается на незыблемую правдивость Бога. И в моральном отношении вера более ценна, чем знание (разум), которое может отвратить человека от Бога. Бог – первый «экзистенциалист» - всеблагой Создатель. Вера постижения бытия. Оправдание веры разумом.