Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.