Табліца доктара Савіча і батаніка Па крытэрыям Моун. Характар Партрэт Сацыялізацыя Паводзіны на караблі Паводзіны на зямлі Аўтар. Адносіны Уласныя адносіны
Возникновение и развитие психики - одно из самых сложных вопросов. Научное объяснение этого вопроса развилось на основе достижений биологической и исторической наук. На определенном этапе развития природы благодаря взаимодействию механических, термических, химических, акустических и световых свойств материи из неорганической материи возникла органическая материя - белковая вещество. В органическом мире процесс отображения набрал новых свойств. Если в неорганической материи упомянутый процесс имеет пассивный характер, то в живом - активный, отличительной чертой которого является предмета, который отражает, реагировать на отображаемое. Первыми проявлениями такого биологического отражения являются процессы обмена веществ - ассимиляции и дисимиляция, происходящих в живой материи и является необходимым условием жизни. Сложные белковые молекулы, которые называют коацерватамы реагировать на воздействия, связанные с обменом веществ.
Достижения современной биологии и биохимии свидетельствуют, что коацерваты реагируют на воздействия, полезные и вредные для усвоения веществ и тех условий, при которых они происходят. Индиферентные же воздействия не вызывают реакции. Это свойство коацерватов называется раздражительностью. Раздражительность живой материи является основным свойством, что проявляется во время перехода от неорганической материи к органической. Раздражительность характерна для растительной стадии развития.
На стадии возникновения жизни живые существа начинают реагировать не только на биотичные воздействия, входящие в процесс обмена веществ, но и на нейтральные, небиотичные воздействия, если они сигнализируют о появлении жизненно важных (биотических) воздействий реагировать на нейтральные раздражения, которые сигнализируют о появлении жизненно важных воздействий, называют чувствительностью. Появление чувствительности является признаком возникновения психики.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.
Достижения современной биологии и биохимии свидетельствуют, что коацерваты реагируют на воздействия, полезные и вредные для усвоения веществ и тех условий, при которых они происходят. Индиферентные же воздействия не вызывают реакции. Это свойство коацерватов называется раздражительностью. Раздражительность живой материи является основным свойством, что проявляется во время перехода от неорганической материи к органической. Раздражительность характерна для растительной стадии развития.
На стадии возникновения жизни живые существа начинают реагировать не только на биотичные воздействия, входящие в процесс обмена веществ, но и на нейтральные, небиотичные воздействия, если они сигнализируют о появлении жизненно важных (биотических) воздействий реагировать на нейтральные раздражения, которые сигнализируют о появлении жизненно важных воздействий, называют чувствительностью. Появление чувствительности является признаком возникновения психики.
Алгори́тм (латинізов. Algorithmi за араб. ім'ям перського математика аль-Хорезмі) — набір інструкцій, які описують порядок дій виконавця, щоб досягти результату розв'язання задачі за скінченну кількість дій; система правил виконання дискретного процесу, яка досягає поставленої мети за скінченний час. Для візуалізації алгоритмів часто використовують блок-схеми.
Для комп'ютерних програм алгоритм є списком деталізованих інструкцій, що реалізують процес обчислення, який, починаючи з початкового стану, відбувається через послідовність логічних станів, яка завершується кінцевим станом. Перехід з попереднього до наступного стану не обов'язково детермінований — деякі алгоритми можуть містити елементи випадковості.
Поняття алгоритму належить до підвалин математики. Обчислювальні процеси алгоритмічного характеру (як-то арифметичні дії над цілими числами, знаходження НСД двох чисел тощо) відомі людству з глибокої давнини. Проте, чітке поняття алгоритму сформувалося лише на початку XX століття.
Часткова формалізація поняття алгоритму розпочалася зі спроб розв'язати задачу розв'язності (нім. Entscheidungsproblem), яку сформулював Давид Гільберт у 1928 р. Наступні формалізації були необхідні для визначення ефективної обчислювальності[1] або «ефективного методу»[2]; до цих формалізацій належать рекурсивні функції Геделя-Ербрана-Кліні 1930, 1934 та 1935 років, λ-числення Алонзо Черча 1936 р., «Формулювання 1» Еміля Поста 1936 року, та машина Тюрінга, розроблена Аланом Тюрінгом протягом 1936, 1937 та 1939 років. В методології алгоритм є базисним поняттям і складає основу опису методів. З методології виходить якісно нове поняття алгоритму як оптимальність з наближенням до прогнозованого абсолюту. Зробивши все в послідовності алгоритму за граничних умов задачі маємо ідеальне рішення нагальних проблем науково-практичного характеру. В сучасному світі алгоритм будь-якої діяльності у формалізованому виразі складає основу освіти на прикладах, за подоби. На основі подібності алгоритмів різних сфер діяльності була сформована концепція (теорія) експертних систем.