Свободные формы: линии и тоновые пятна. Характером мазка, линией, цветом, ритмом в абстрактной композиции передайте событие, состояние или ощущение, предварительно сформулировав название работы (например, И ЭТИ НАЗВАНИЯ ТЕПЕРЬ НЕ ИСПОЛЬЗУЕМ В КАЧЕСТВЕ домашнего задания "Шум дождя", "Суматоха", "Тишина сумерек", "Нежное дыхание щенка" и пр.) Рисуем или карандашом, или цв.карандашом, или красками (по выбору).
ответ в графической форме (в пеинте или любом другом грфическом редакторе)
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Геракл — эпический герой, настоящее имя Алкид. Прозвище "Геракл" ему дано Дельфийским оракулом и означает "прославленный из-за гонений Геры".
Отцом Геракла был Зевс, матерью — Алкмена из рода Персея. Геракл родился в Фивах. Когда Алкмена должна была родить, Зевс обьявил, что родившийся в этот день герой станет владыкой потомков Персея и всех земных народов. Ревнивая Гера задержала роды Алкмены и ускорила рождение внука Персея Еврисфея, что обрекало Геракла повиноваться Еврисфею. Алкмена родила близнецов: Геракла и Ификла (сына Амфитриона, царя Тиринфа, являвшегося законным супругом Алкмены). Гера послала к малютке Гераклу двух огромных змей, чтобы умертвить ребенка, но Геракл задушил их. Амфитрион научил Геракла управлять колесницей, Автолик — борьбе, Эврит — стрельбе из лука, Евмолп и Лин — музыке, кентавр Хирон — наукам. Когда Лин хотел наказать Геракла за леность, герой нечаянно убил учителя, и Амфитрион, боясь огромной силы юноши, послал его пасти стада на Киферон.
Когда восемнадцатилетний Геракл вернулся в Фивы, он застал послов орхоменского царя Эргина, требовавшего от Фив позорной ежегодной дани. Геракл пошел войной на орхоменцев, победил их и заставил платить вдвое большую дань. В благодарность царь Фив Креонт выдал за Геракла свою дочь Мегару. Гера, продолжая преследовать Геракла, ни на него безумие, в припадке которого герой убил своих детей и двух детей Ификла. Придя в себя и очистившись от убийства, Геракл в соответствии с судьбоносным предсказанием был вынужден пойти на службу к Еврисфею и совершил по его приказанию 12 подвигов:

Подвиг 1. Задушил Немейкого льва.
Подвиг 2. Умертвил Лернейскую гидру.
Подвиг 3. Поймал Керинейскую лань.
Подвиг 4. Поймал живым Эриманфского вепря, опустошавшего Аркадию.
Подвиг 5. Истребил Стимфальских птиц.
Подвиг 6. Очистил конюшни Авгия.
Подвиг 7. Осилил критского быка, изрыгавшего пламя.
Подвиг 8. Одолел царя Диомеда, бросавшего чужеземцев на сьедение своим коням-людоедам.
Подвиг 9. Добыл пояс царицы амазонок Ипполиты для Адметы, дочери Еврисфея.
Подвиг 10. Похитил пасшихся на острове Эрития коров Гериона, трехголового великана, обитавшего на крайнем западе, где Геракл воздвиг т.н. Геракловы Столбы. Ко времени этого подвига приурочивается победа Геракла над Антеем.
Подвиг 11. Добыл золотые яблоки Гесперид.
Подвиг 12. Одолел стража Аида — чудовищного пса Кербера.
Совершив эти подвиги, Геракл избавился от служения Еврисфею. Он вернулся в Фивы, развелся с Мегарой, считая, что этот брак неугоден богам, и выдал ее за своего племянника и друга Иолая. После этого Геракл вывел из Аида жену Адмета Алкестиду и героя Тесея, сразившись с демоном смерти Танатосом и ранив самого бога Аида. Затем Геракл ушел в Эхалию, где просил у царя Эврита руки его дочери Иолы. Автолик увел у Эврита стадо, и царь, заподозрив Геракла в краже, отказал герою. Геракл вместе с братом Иолы Ифитом отправился на поиски стада с тем, чтобы доказать свою невиновность, но Гера в пути затмила разум Геракл и он убил Ифита. Чтобы искупить убийство, Геракл должен был три года служить рабом лидийской царице Омфале. Во время службы у Омфалы Геракл переловил карликов-кекропов, отпустив их затем на волю, а также убил разбойника Силея.

Позднее Геракл участвовал в походе аргонавтов и в Калидонской охоте, пошел войной на троянского царя Лаомедонта, оскорбившего героя при возвращении его с поясом Ипполиты. Троя была взята, а Лаомедонт и его сыновья, кроме Приама — перебиты. Следующую войну Геракл повел против пилосского царя Нелея, которого разбил, уничтожив всех побежденных, кроме царя Нестора. Далее Геракл перебил многих кентавров и стал невольным виновником гибели благого кентавра Хирона — своего учителя. За руку Деяниры, дочери калидонского царя Ойнея, Геракл сразился с речным божеством Ахелоем и победил его. Женившись на Деянире, Геракл отправился к своему другу Кеику. По дороге кентавр Несс, перевозивший Деяниру через реку, пытался ее похитить. Геракл убил Несса стрелой, отравленной ядом Лернейской гидры. Умирая, Несс дал Деянире коварный совет — собрать его отравленную кровь, говоря, что это волшебное зелье, возвращающее утраченную любовь. Когда Геракл, победив Эврита, захватил в плен его дочь Иолу, Деянира, боясь, что Геракл покинет ее ради Иолы, прислала Гераклу одежду, пропитанную кровью Несса. Одев ее, Геракл стал испытывать невыносимые мучения и сам лег на погребальный костер. После своей смерти на погребальном костре Геракл был вознесен на Олимп, причислен к бессмертным и ему в жены была дана дочь Зевса — Геба.
Из более поздних мифов о Геракле известны рассказы о его пребывании в Скифии, где, сойдясь со змеей-девой Ехидной, он стал родоначальником скифов и родственных скифам народам, а также об освобождении Прометея и участии в борьбе богов с гигантами.
В римской мифологической традиции Г. соответствует Геркулес.