Стоимость оборудования цеха на начало года 19 млн. руб. C1 марта введено в эксплуатацию оборудование на 140.2 тыс. руб., с 1 июня — на сумму 72 тыс руб. CI
августа выбыло оборудования на сумму 32 тыс. руб. Рыночная цена на единицу
продукции 84 тыс руб. Сколько единиц продукции необходимо произвести
предприятию, чтобы фондоотдача составила 3.​

Почнемо з того, що у кожної людини власний світогляд. Ту чи іншу річ вона бачить у своєму, так би мовити, світлі, зі своєї точки зору. І для кожного існує тільки один єдиний світ, але не завжди цей світ є таким, в якому вони хотіли б жити.Щодня ми стикаємося з купою протиріч, наприклад, любов і ненависть, зло і добро, життя і смерть, а також реальний світ і вигаданий. Мені б хотілося звернутися до останньої пари слів. Що означає реальний світ, а що означає нереальний? У якому жити краще? І до який волію я?…Почавши з самого дитинства мріяти про щось, до цих пір я не можу покинути цього неповторного стану душі. Напевно, романтикам простіше уявити свій власний світ, зуміти його зберегти, облаштувати, полюбити його таким, який він є, нехай він навіть нереальний. Уявіть собі світ, подібний казці, де живуть принци та принцеси, де все дихає свободою і любов’ю, де завжди тепло, затишно, де багато-багато друзів, які тебе розуміють і підтримують, де немає ні краплі зла, заздрості, зради. Світ, в якому ти відчуваєш себе щасливим, а головне комусь потрібним. Ось в такому світі мені хотілося б жити, але це лише початок моєї уяви… Якщо зайти далі, мій світ стане ідеальним.Отже, він глибокий і неповторний. Кожен з людей там являє собою особистість. У моєму світі не існує горя, кожен веселий, нікому не нудно, і ніколи не буває смутку, особливо сліз. Не існує також і хвороб, які приносять біль і страждання, вбиваючи в людині самого себе. Категорично виключені гроші. Кожен має трудитися по совісті, при цьому любити те, що він робить. Також в моєму світі немає ні президента, ні царя, і взагалі ніякого керівника. Ніколи не буває воєн, адже всі один одного цінують, кожен в чомусь корисний, ніхто не хоче і не має права поставити себе вище іншого, тому що в моєму світі торжествує справедливість. Немає брехні, є тільки правда, істина. Тут люди звертають увагу на душу, на серце іншої людини, а не на зовнішність або ж його приналежність. Всі люди в моєму світі талановиті, всі вміють писати вірші, багато вміють співати і створювати прекрасну музику, яка приносить тільки гармонію і спокій, тільки задоволення і насолоду. Я б хотіла жити в світі, в якому немає одноманітності, а кожне подія насичена масою емоцій, причому тільки позитивних. Кожен день новий і являє собою незабутню пригоду. Таким чином жити стає набагато цікавіше.Світ здається барвистим, коли у людини відмінний настрій, коли він йде по вулиці і з його обличчя не сходить чарівна усмішка, і все навколо цвіте і пахне найприємнішими запахами на світі, а перехожі бачать це все і радіють разом з ним. Внутрішній стан душі завжди формує саме той світ, який ти хочеш бачити, і яким він тобі уявляється. Якщо ж твоя душа співає, то і життя прекрасне, і більше нічого не потрібно, існує тільки прагнення бути щасливим.Було б чудово, якби люди навчилися розуміти один одного, поступатися в чомусь, навчилися прощати і бачити в усьому тільки хороше, і знати, що все в цьому світі залежить тільки від тебе, від твого бажання, від наполегливості до самовдосконалення . Всі ми дуже близькі до цього, але постійно щось заважає нам відкрити в собі ті якості, які заховані занадто глибоко в нас, щось заважає нам в тій чи іншій ситуації перебороти себе і зробити іноді щось, чим інші могли б пишатися, чим можна захоплюватися, за що можна полюбити.У кожному з нас існує світ, про який ми навіть не підозрюємо, і не намагаємося знайти. Ми бачимо те, чого насправді немає, і ми створюємо це самі, не замислюючись. Ми рушимо всі наші мрії власноруч, не здогадуючись про наслідки. Неможливо відповісти на такі риторичні питання, як: «Що правильно, а що ні, бути чи не бути?» Але завжди є право вибору, і воно тільки за нами. Ми – вершителі своїх доль, які подарував нам бог. Ми живі, а значить, у нас є ще шанс все виправити, адже часу у нас достатньо.Що стосується поставленої теми, про те, в якому ж світі мені все-таки хотілося б жити, то я скажу, що в тому світі, в якому я щаслива, в якому мене люблять, і в якому я люблю. Не важливо, як він виглядає, не має значення, чого там більше. Я бачу цей світ добрим, світлим і чистим, справжнім, але, на жаль, нереальним. Він існує тільки в моїй свідомості, в моїй голові. Але ж раз я його бачу, я не втрачаю надії, що все це колись стане реальним. У моєму світі живуть і виживають тільки ті, хто щирий і чесний, хто не здатний на підлість, навіть у думках, хто не піддається спокусам, і вміє тримати себе гідно. Такі люди сильні духом, а це також дуже важливо.На закінчення мені б хотілося сказати, що я хочу жити в світі, повному любові і взаєморозуміння, світі без страху. Світі, в якому є тільки високі почуття, які, ми смертні, деколи лише насилу можемо зрозуміти…

У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.

Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.