«Книга пісень» — перша збірка Г. Гейне, що принесла йому славу романтичного поета. Вона вийшла друком у 1827 році, до неї увійшли вірші 1816-1827 років. «Книга пісень» Г. Гейне аналіз Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури. Збірка складається з трьох частин: «Юнацькі страждання» — кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам’яті поета. “Самотній кедр на стромині” аналіз Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі. (Переклад Л. Первомайського) Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми читаємо про звичайні події з життя людини. Але звичайне любовне розчарування переростає в трагедію самотності людини в бездуховному міщанському оточенні. Перед нами постають образи-символи самотності. “Чому троянди немов неживі” аналіз Чому троянди немов неживі, Кохана, скажи мені? Чому, скажи, в зеленій траві Фіалки такі мовчазні? Чому так гірко дзвенить і співа Жайворонком блакить? Чому в своєму диханні трава Тління і смерть таїть? Чому холодне сонце поля В задумі похмурій мина? Чому така пустельна земля I сіра, мов труна? Чому мене, мов безумця, в пітьму Моя печаль жене? Скажи, кохана моя, чому Покинула ти мене? (Переклад Л. Первомайського) Однією з особливостей збірки можна вважати пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: подібно героєві вона сумує і радіє. Вірш звучить як пісня мінорної тональності. У поезії знаходимо образи фіалки, трави, жайворонка… “Коли розлучаються двоє” аналіз Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, I плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. З тобою ми вдвох не зітхали. Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі. (Переклад М. Славинського) Центральна тема вірша — тема розлуки, прощання. Відчуття втрати завжди приходить пізніше, особливо, якщо йдеться про нерозділене кохання. Поет любить і страждає через те, що кохана дівчина не відповідає йому взаємністю. “Не знаю, що стало зо мною” аналіз Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє, — Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже — смеркає, Привільний Рейн затих; Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських. Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті. Із золота гребінь має, I косу розчісує ним, I дикої пісні співає, Не співаної ніким. В човні рибалку в цю пору Проймає нестерпний біль, Він дивиться тільки вгору — Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім I човен, і хлопець з очей, I все це своїм співом Зробила Лорелей. (Переклад Л. Первомайського) Пісня написана на зразок народних пісень. Ключовим у творі є образ, традиційний для німецького фольклору,— образ Лорелей, дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, яка випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пропливає Рейном. Зачаровані красою русалки, човнярі втрачають пильність і гинуть. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш став народною піснею. “Любили вони” аналіз Любили вони — та обоє Дивились, немов вороги, I вперто обоє мовчали, Хоч мліли обоє з жаги. Вони розлучились — лиш зрідка Їх сни єднали німі. Вони давно вже померли Й не знали про те самі. (Переклад Л. Первомайського) Любовні страждання юності сприймаються автором на відстані часу та переосмислюються події тієї пори. Юнацькі страждання тепер дорогі для поета лише.
Букварь - это книга для первоначального обучения грамоте, письму. Букварь содержит буквы азбуки и их сочетания, а также небольшие тексты (обычно с картинками) для усвоения чтения.
Букварь значит «содержащий буквы», и не случайно другие названия для него - азбука и азбуковник. Древний суффикс -арь в слове букварь привносит оттенок значения «содержащий в себе; включающий в себя». Сравните другие слова с тем же суффиксом и того же значения: словарь - «книга, в которой собраны слова; сборник слов»; календарь - «книжка или таблица с перечнем дней в году». В древнерусском языке широко употреблялось также слово стихирарь - «сборник стихир, т. е. песнопений с нотами».
В ряду этих слов на -арь стоит и слово букварь - «книга, содержащая и толкующая буквы, учебник грамоты» Титаренко К. Тайна славянской азбуки, 1995 г..
Слово букварь (как и слово азбука) - это еще и символ первоначальных сведений о чем-нибудь; начальных знаний. Переносно, образно мы говорим, например: «Посадить кого-нибудь за букварь», т. е, «заставить учиться чему-нибудь, приступить к овладению каким- либо мастерством, умением».
Вообще в современном русском языке немало слов, выражений и устойчивых оборотов, дошедших до наших дней с тех древних времен, когда закладывались основы письменной и книжной культуры на Руси. Нередко изменяясь, преобразуясь и обновляясь в смысловом и стилистическом отношении, они продолжают свою жизнь, свободно и широко входя в современную речь. Они прочно усвоены нами и органично применяются в различных речевых ситуациях, обогащая наш язык, придавая ему яркость и выразительность.
«Книга пісень» — перша збірка Г. Гейне, що принесла йому славу романтичного поета. Вона вийшла друком у 1827 році, до неї увійшли вірші 1816-1827 років. «Книга пісень» Г. Гейне аналіз Більша частина віршів створена під впливом яскравого почуття до двоюрідних сестер — Амалії та Терези, в яких поет по черзі закохувався. Його почуття залишилися без відповіді. Але під пером талановитого митця розповідь про нещасливу любов вийшла далеко за біографічні межі: «Книга пісень» — справжня перлина німецької літератури. Збірка складається з трьох частин: «Юнацькі страждання» — кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо» — кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині» — любов оживає лише в пам’яті поета. “Самотній кедр на стромині” аналіз Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригою й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму, Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі. (Переклад Л. Первомайського) Саме цей вірш можна вважати зразком романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Здавалось би, ми читаємо про звичайні події з життя людини. Але звичайне любовне розчарування переростає в трагедію самотності людини в бездуховному міщанському оточенні. Перед нами постають образи-символи самотності. “Чому троянди немов неживі” аналіз Чому троянди немов неживі, Кохана, скажи мені? Чому, скажи, в зеленій траві Фіалки такі мовчазні? Чому так гірко дзвенить і співа Жайворонком блакить? Чому в своєму диханні трава Тління і смерть таїть? Чому холодне сонце поля В задумі похмурій мина? Чому така пустельна земля I сіра, мов труна? Чому мене, мов безумця, в пітьму Моя печаль жене? Скажи, кохана моя, чому Покинула ти мене? (Переклад Л. Первомайського) Однією з особливостей збірки можна вважати пейзажні замальовки, де природа виступає як жива істота: подібно героєві вона сумує і радіє. Вірш звучить як пісня мінорної тональності. У поезії знаходимо образи фіалки, трави, жайворонка… “Коли розлучаються двоє” аналіз Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони, I плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, смутні. З тобою ми вдвох не зітхали. Ніколи не плакали ми; Той сум, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі. (Переклад М. Славинського) Центральна тема вірша — тема розлуки, прощання. Відчуття втрати завжди приходить пізніше, особливо, якщо йдеться про нерозділене кохання. Поет любить і страждає через те, що кохана дівчина не відповідає йому взаємністю. “Не знаю, що стало зо мною” аналіз Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє, — Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже — смеркає, Привільний Рейн затих; Вечірній промінь грає Ген на шпилях гірських. Незнана красуня на кручі Сидить у самоті, Упали на шати блискучі Коси її золоті. Із золота гребінь має, I косу розчісує ним, I дикої пісні співає, Не співаної ніким. В човні рибалку в цю пору Проймає нестерпний біль, Він дивиться тільки вгору — Не бачить ні скель, ні хвиль. Зникають в потоці бурхливім I човен, і хлопець з очей, I все це своїм співом Зробила Лорелей. (Переклад Л. Первомайського) Пісня написана на зразок народних пісень. Ключовим у творі є образ, традиційний для німецького фольклору,— образ Лорелей, дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, яка випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пропливає Рейном. Зачаровані красою русалки, човнярі втрачають пильність і гинуть. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш став народною піснею. “Любили вони” аналіз Любили вони — та обоє Дивились, немов вороги, I вперто обоє мовчали, Хоч мліли обоє з жаги. Вони розлучились — лиш зрідка Їх сни єднали німі. Вони давно вже померли Й не знали про те самі. (Переклад Л. Первомайського) Любовні страждання юності сприймаються автором на відстані часу та переосмислюються події тієї пори. Юнацькі страждання тепер дорогі для поета лише.
Букварь - это книга для первоначального обучения грамоте, письму. Букварь содержит буквы азбуки и их сочетания, а также небольшие тексты (обычно с картинками) для усвоения чтения.
Букварь значит «содержащий буквы», и не случайно другие названия для него - азбука и азбуковник. Древний суффикс -арь в слове букварь привносит оттенок значения «содержащий в себе; включающий в себя». Сравните другие слова с тем же суффиксом и того же значения: словарь - «книга, в которой собраны слова; сборник слов»; календарь - «книжка или таблица с перечнем дней в году». В древнерусском языке широко употреблялось также слово стихирарь - «сборник стихир, т. е. песнопений с нотами».
В ряду этих слов на -арь стоит и слово букварь - «книга, содержащая и толкующая буквы, учебник грамоты» Титаренко К. Тайна славянской азбуки, 1995 г..
Слово букварь (как и слово азбука) - это еще и символ первоначальных сведений о чем-нибудь; начальных знаний. Переносно, образно мы говорим, например: «Посадить кого-нибудь за букварь», т. е, «заставить учиться чему-нибудь, приступить к овладению каким- либо мастерством, умением».
Вообще в современном русском языке немало слов, выражений и устойчивых оборотов, дошедших до наших дней с тех древних времен, когда закладывались основы письменной и книжной культуры на Руси. Нередко изменяясь, преобразуясь и обновляясь в смысловом и стилистическом отношении, они продолжают свою жизнь, свободно и широко входя в современную речь. Они прочно усвоены нами и органично применяются в различных речевых ситуациях, обогащая наш язык, придавая ему яркость и выразительность.