Стоит в поле теремок. Бежит мимо мышка-норушка, по латыни Mus musculus, что означает мышь домовая, вид синантропный, значит тесно связаная с людьми и часто населяет жилые дома и хозяйственные постройки.
Увидела мышка теремок, остановилась и спрашивает:
— Терем-теремок! Кто в тереме живёт? Никто не отзывается. Вошла мышка в теремок и стала там жить.
Надо сказать, что у домовых мышей хорошо развиты органы чувств. Лишь зрение у них довольно слабое; как и все мелкие грызуны, они отличаются дальнозоркостью, так как аккомодация хрусталика у них почти отсутствует. При этом у домовых мышей очень острый слух. Диапазон частот, воспринимаемых ими, весьма широк: мыши хорошо слышат звуки с частотой до 100 кГц. Слышит мышка кто-то по полю бежит, выглядывает она в окно и видит:
Прискакала к терему лягушка-квакушка и спрашивает:
— Терем-теремок! Кто в тереме живёт?
— Я, мышка-норушка, по латыни Mus musculus. Из царства животных, тип хордовый, подтип позвоночные, класс млекопитающие, отряд грызуны, семейство мышиные, вид мышь домовая. А ты кто?
— А я лягушка-квакушка по латыниRana temporaria, что означает лягушка травяная, из царства животных, тип хордовые, подтип позвоночные, класс земноводные, отряд бесхвостые, семейство настоящие лягушки.
— Иди ко мне жить!
Лягушка прыгнула в теремок. Стали они вдвоём жить.
Коли я читаю новели Рея Бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля та її "хазяїв". Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу Землі, маленького куточку Всесвіту, створеного Богом для щастя людини.
Поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. Люди в якомусь лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. У них нема майбутнього. Що ж у них залишилось? Тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "Мона Ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням.
Стоит в поле теремок. Бежит мимо мышка-норушка, по латыни Mus musculus, что означает мышь домовая, вид синантропный, значит тесно связаная с людьми и часто населяет жилые дома и хозяйственные постройки.
Увидела мышка теремок, остановилась и спрашивает:
— Терем-теремок! Кто в тереме живёт? Никто не отзывается. Вошла мышка в теремок и стала там жить.
Надо сказать, что у домовых мышей хорошо развиты органы чувств. Лишь зрение у них довольно слабое; как и все мелкие грызуны, они отличаются дальнозоркостью, так как аккомодация хрусталика у них почти отсутствует. При этом у домовых мышей очень острый слух. Диапазон частот, воспринимаемых ими, весьма широк: мыши хорошо слышат звуки с частотой до 100 кГц. Слышит мышка кто-то по полю бежит, выглядывает она в окно и видит:
Прискакала к терему лягушка-квакушка и спрашивает:
— Терем-теремок! Кто в тереме живёт?
— Я, мышка-норушка, по латыни Mus musculus. Из царства животных, тип хордовый, подтип позвоночные, класс млекопитающие, отряд грызуны, семейство мышиные, вид мышь домовая. А ты кто?
— А я лягушка-квакушка по латыниRana temporaria, что означает лягушка травяная, из царства животных, тип хордовые, подтип позвоночные, класс земноводные, отряд бесхвостые, семейство настоящие лягушки.
— Иди ко мне жить!
Лягушка прыгнула в теремок. Стали они вдвоём жить.
Моє враження від новели Рея Бредбері "Посмішка"
Коли я читаю новели Рея Бредбері, у мене виникає якесь тяжке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля та її "хазяїв". Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, настроєний дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, само собі вкорочує життя, гублячи свій дім, руйнуючи красу Землі, маленького куточку Всесвіту, створеного Богом для щастя людини.
Поринаючи з перших рядків в зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Міста зруйновано, доріг немає, земля пересичена радіоактивними брудом так, що вночі світиться. Люди в якомусь лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і теперішнє. У них нема майбутнього. Що ж у них залишилось? Тільки якісь сумнівні дикі радощі доруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину "Мона Ліза", яку тримають поліцейські і слідкують за тим, щоб в неї не кидали камінням.