«долг — категория морали, обозначающая нравственные обязанности личности (группы лиц, народа) выполняемые в соответствии с требованиями совести. выполнение некоторой становится долгом, когда общепринятые нравственные требования в конкретных социальных условиях превращаются во внутренние требования нравственности, а сама — в личную конкретного лица, группы лиц, народа. категория долга тесно связана с другими понятиями, которые характеризуют моральную деятельность личности: ответственность, самосознание, честь, совесть» . но все равно, для каждого эти слова имеют свое собственное, особое занчение. а что же такое честь и долг в моем понимании? кто-то сразу на этот вопрос ответит так: «долг – это когда денег занял, и надо вернуть» . и в принципе, нельзя сказать что этот человек окажется не прав. но долг, он не только денежный бывает. долг, он в душе. это не что-то материальное, это скорее духовное состояние человека. чувство долга может быть к примеру перед отечеством. моя родина – это моя честь, моя гордость, мое достоинство. я иду по центру моего города, и внутри меня чувство долга, гордости, патриотизма и счастьязаметим, что в объяснении слова долг присутствуют и оба други слова, интересующих нас: честь и совесть. иными словами, долг – это совесть и честь. и это на самом деле так. простой пример: ученику, студенту, работнику фирмы, не важно кому, сказали выполнить дома какую-либо работу. и этот самый школьник, работник, студент эту-то самую работу дома не выполнил. без всяких тому причин. или действительно не смог выполнить ее по каким-то обстоятельством. человеку потом будет совестно, стыдно. и его честь, его чувство собственного достоинства может и немного, и на совсем маленькое количество времени, но упадут. и человек чувствует, что он должен был выполнить эту работу. чувство невыполненного долго на самом деле объединяет в себе и совесть и честь.такие понятия как совесть, долг, любовь, они более общие, объединяющие в одно целое всех людей. а если все таки еще подумать? ведь люди, они тоже: «отстаивают честь своего отечества» . и все же честь не своя, а отечества объединяет их, этих людей. а личная честь, она для каждого своя. и если люди не являются каким-нибудь обществом (классом, городом, районом, школой, семьей) , то они буду отстаивать каждый свою честь, и ровным счетом им нет никакого дела до чужой. а если же это общество, то народ отстаивает честь класса, города, района, семьи. из этого выходит что честь тоже может быть главной, но все же это нечто более личное для каждого
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
ответ:
объяснение:
«долг — категория морали, обозначающая нравственные обязанности личности (группы лиц, народа) выполняемые в соответствии с требованиями совести. выполнение некоторой становится долгом, когда общепринятые нравственные требования в конкретных социальных условиях превращаются во внутренние требования нравственности, а сама — в личную конкретного лица, группы лиц, народа. категория долга тесно связана с другими понятиями, которые характеризуют моральную деятельность личности: ответственность, самосознание, честь, совесть» . но все равно, для каждого эти слова имеют свое собственное, особое занчение. а что же такое честь и долг в моем понимании? кто-то сразу на этот вопрос ответит так: «долг – это когда денег занял, и надо вернуть» . и в принципе, нельзя сказать что этот человек окажется не прав. но долг, он не только денежный бывает. долг, он в душе. это не что-то материальное, это скорее духовное состояние человека. чувство долга может быть к примеру перед отечеством. моя родина – это моя честь, моя гордость, мое достоинство. я иду по центру моего города, и внутри меня чувство долга, гордости, патриотизма и счастьязаметим, что в объяснении слова долг присутствуют и оба други слова, интересующих нас: честь и совесть. иными словами, долг – это совесть и честь. и это на самом деле так. простой пример: ученику, студенту, работнику фирмы, не важно кому, сказали выполнить дома какую-либо работу. и этот самый школьник, работник, студент эту-то самую работу дома не выполнил. без всяких тому причин. или действительно не смог выполнить ее по каким-то обстоятельством. человеку потом будет совестно, стыдно. и его честь, его чувство собственного достоинства может и немного, и на совсем маленькое количество времени, но упадут. и человек чувствует, что он должен был выполнить эту работу. чувство невыполненного долго на самом деле объединяет в себе и совесть и честь.такие понятия как совесть, долг, любовь, они более общие, объединяющие в одно целое всех людей. а если все таки еще подумать? ведь люди, они тоже: «отстаивают честь своего отечества» . и все же честь не своя, а отечества объединяет их, этих людей. а личная честь, она для каждого своя. и если люди не являются каким-нибудь обществом (классом, городом, районом, школой, семьей) , то они буду отстаивать каждый свою честь, и ровным счетом им нет никакого дела до чужой. а если же это общество, то народ отстаивает честь класса, города, района, семьи. из этого выходит что честь тоже может быть главной, но все же это нечто более личное для каждого
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.