Жил-был мальчик Саша Лужайкин. Саша был мальчишкой неплохим, но жадным. Он никогда не делился с друзьями вкусняшками, не давал играть своими игрушками. — Вот ещё придумали – угощать кого-то! – злился про себя Саша. – И зачем это нужно? Угощают друг друга, улыбаются при этом, хохочут. Что за радость? Куда приятнее: сам взял – сам съел. Достанется себе больше. Но вот однажды случилось нечто невероятное. Мама и папа ушли на концерт. Бабушка села в кресло и начала вязать, но быстро задремала. А в это время пошел сильный дождь. И вдруг Саша увидел за окном какое-то маленькое странное существо, мокнущее от дождя. В Саше проснулось любопытство, он открыл окно. Существо оказалось в комнате мальчика. — Ты кто? – спросил Саша. — Я – Веселинка, а ты кто? — А я Саша. — А у тебя есть друг? – поинтересовалась гостья. — Нет, — сказал Саша. — Все говорят, что я жадный, и поэтому у меня нет друга. — Никакой ты не жадный, — сказала Веселинка. – Такой славный мальчик не может быть жадиной. Я знаю, что жадные – это волк, лиса. Они никогда не поделятся ни с кем своей добычей. Саша задумался. С Веселинкой ему было интересно. Она была светлая и весёлая. Она могла стать хорошим другом. С вечера Саша положил в карман своих брюк горсть конфет. Он решил завтра угостить ребят. Не век же ему быть жадным!
Угощение было принято с радостью. Дети поблагодарили Сашу, и только один мальчик, Дима Копейкин, спросил: — Что это с тобой случилось такое? Почему ты вдруг стал таким щедрым? — Во-первых, у меня появился друг. А во-вторых, мне надоело быть жадным. Дима сказал: — Мы хотим познакомиться с твоим новым другом. Вечером шумная компания оказалась в гостях у Саши. Веселинка всем понравилась, ведь у неё был добрый, весёлый нрав. — Она тебя ещё многому хорошему научит! — воскликнули ребята. – Потому что она смотрит на мир с доброй, солнечной стороны!
Вірш «Книги в червоній палітурці» написаний приблизно в період 1908-1910 pp. У той час М. Цвєтаєва почала готувати до друку свою першу книжку — «Вечірній альбом». Твір увійшов до розділу «Дитинство». Молода авторка відчувала, що ЇЇ дитинство відходить у минуле, попереду на неї чекало велике доросле життя. У подальшу путь вона взяла із собою незабутні враження та спогади про твори мистецтва (музики й літератури), які полюбила з дитинства.
Книги в красном переплете
Из рая детского житья
Вы мне привет прощальный шлете,
Неизменившие друзья
В потертом, красном переплете.
Чуть легкий выучен урок,
Бегу тот час же к вам, бывало,
— Уж поздно! — Мама, десять строк!.. —
Но, к счастью, мама забивала.
Марини Цвєтаєва. 1910 р.
Сестри Цвєтаєві. 1905 р.
Дрожат на люстрах огоньки...
Как хорошо за книгой дома!
Под Грига, Шумана, Кюи
Я узнавала судьбы Тома.
Темнеет, в воздухе свежо...
Том в счастье с Бэкки полон веры.
Вот с факелом Индеец Джо
Блуждает в сумраке пещеры...
Кладбище... Вещий крик совы...
(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки
Приемыш чопорной вдовы,
Как Диоген1, живущий в бочке.
Светлее солнца тронный зал,
Над стройным мальчиком — корона...
Вдруг — нищий! Боже! Он сказал:
«Позвольте, я наследник трона!»
Ушел во тьму, кто в ней возник.
Британии печальпы судьбы...
— О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?
О золотые Бремена,
Где взор смелей и сердце чище!
О золотые имена:
Гекк Финн, Том Сойер, Принц и Нищий2!
Книги в червоній палітурці
Із раю, де я ще дитя,
Мені шлете свої привіти,
Одвічні друзі на життя,
В червону палітурку вшиті.
Лишень я вивчу свій урок,
Тоді, бува, до вас біжу я,
— Вже пізно! — Мамо, ще рядок!..
Вона ж, на щастя, не слідкує.
У люстрі вогник миготить...
Із книгою так добре вдома!
Під Гріґа, Шумана, Кюї
Я пізнавала долю Тома.
Вечірня сутінь, свіжість, щем...
Том разом з Беккі щиро вірить.
Ось Індіанець Джо з вогнем
В печері темній зло сновидить...
І цвинтар... Віщий гук сови...
(Як страшно!) Мчить через купини
Приймак бундючної вдови,
Як Діоген, схиливши спину.
Ясний, як сонце, тронний зал,
Над хлопчиком струнким — корона...
О Боже! Злидар!.. Він сказав:
«Я нині спадкоємець трону!»
Хто з темряви — той в ній і зник.
Британії печальні долі...
— Чому ж серед червоних книг
Заснути знов не маю волі?
О золота ця сторона,
Де погляд вільний, в серці вирій!
О золоті ці імена:
Гек Фінн, Том Сойєр, Принц і Злидар!
(Переклад Богдана Сторохи)
1 Діоген — давньогрецький філософ, який за легендою жив у діжці.
2 Принц і злидар — герої повісті Марка Твена «Принц і злидар» — схожі один на одного англійський принц Едуард Тюдор і маленький жебрак Том Кенті, які ля велінням долі помінялися своїми ролями; потрапивши в незвичне середовище, кожен із них відкрив для себе важливі істини.
С. Дж. Гай. Цікава книжка. 1880і роки
Література і мистецтво
У вірші М. Цвєтаєвої згадуються імена великих композиторів XIX ст. — Едварда Ґріґа (Норвегія)» Роберта Шумана (Німеччина), Цезаря Кюї (Росія). Композиторів об’єднує те, що в їхніх творах знаходили втілення народні образи, казкові сюжети, природа рідного краю. їхня музика сповнена світла і радості, у ній немає тривоги Й напруження. Марині Цвєтаєвій дуже подобалася мелодія Е. Ґріґа -«Ранковий настрій». Ви можете за до нтернету.
Робота з текстом
1. З якими почуттями героїня вірша згадує про своє дитинство?
2. У яких кольорах авторка змальовує минулі роки? Що, на вашу думку, можуть означати ці кольори?
3. Якими вам видалися стосунки матері й доньки, домашня атмосфера у вірші?
4. Назвіть літературні твори, їх авторів і персонажів, що згадуються у вірші М. Цвєтаєвої.
5. Назвіть імена та прізвища композиторів, що згадуються у творі. Чому саме вони, на вашу думку, були близькими серцю героїні вірша?
6. Які епізоди з книжки «Пригоди Тома Сойєра» ви впізнали у вірші М. Цвєтаєвої?
7. Визначте в тексті слова, речення, засоби пунктуації, які вказують на сильні емоції, переживання героїні.
Знайдіть в українському перекладі епітети та метафори. Порівняйте їх із текстом оригіналу.
— Вот ещё придумали – угощать кого-то! – злился про себя Саша. – И зачем это нужно? Угощают друг друга, улыбаются при этом, хохочут. Что за радость? Куда приятнее: сам взял – сам съел. Достанется себе больше.
Но вот однажды случилось нечто невероятное. Мама и папа ушли на концерт. Бабушка села в кресло и начала вязать, но быстро задремала. А в это время пошел сильный дождь. И вдруг Саша увидел за окном какое-то маленькое странное существо, мокнущее от дождя. В Саше проснулось любопытство, он открыл окно. Существо оказалось в комнате мальчика.
— Ты кто? – спросил Саша.
— Я – Веселинка, а ты кто?
— А я Саша.
— А у тебя есть друг? – поинтересовалась гостья.
— Нет, — сказал Саша. — Все говорят, что я жадный, и поэтому у меня нет друга.
— Никакой ты не жадный, — сказала Веселинка. – Такой славный мальчик не может быть жадиной. Я знаю, что жадные – это волк, лиса. Они никогда не поделятся ни с кем своей добычей.
Саша задумался.
С Веселинкой ему было интересно. Она была светлая и весёлая. Она могла стать хорошим другом.
С вечера Саша положил в карман своих брюк горсть конфет. Он решил завтра угостить ребят. Не век же ему быть жадным!
Угощение было принято с радостью. Дети поблагодарили Сашу, и только один мальчик, Дима Копейкин, спросил:
— Что это с тобой случилось такое? Почему ты вдруг стал таким щедрым?
— Во-первых, у меня появился друг. А во-вторых, мне надоело быть жадным.
Дима сказал:
— Мы хотим познакомиться с твоим новым другом.
Вечером шумная компания оказалась в гостях у Саши. Веселинка всем понравилась, ведь у неё был добрый, весёлый нрав.
— Она тебя ещё многому хорошему научит! — воскликнули ребята. – Потому что она смотрит на мир с доброй, солнечной стороны!
Вірш «Книги в червоній палітурці» написаний приблизно в період 1908-1910 pp. У той час М. Цвєтаєва почала готувати до друку свою першу книжку — «Вечірній альбом». Твір увійшов до розділу «Дитинство». Молода авторка відчувала, що ЇЇ дитинство відходить у минуле, попереду на неї чекало велике доросле життя. У подальшу путь вона взяла із собою незабутні враження та спогади про твори мистецтва (музики й літератури), які полюбила з дитинства.
Книги в красном переплете
Из рая детского житья
Вы мне привет прощальный шлете,
Неизменившие друзья
В потертом, красном переплете.
Чуть легкий выучен урок,
Бегу тот час же к вам, бывало,
— Уж поздно! — Мама, десять строк!.. —
Но, к счастью, мама забивала.
Марини Цвєтаєва. 1910 р.
Сестри Цвєтаєві. 1905 р.
Дрожат на люстрах огоньки...
Как хорошо за книгой дома!
Под Грига, Шумана, Кюи
Я узнавала судьбы Тома.
Темнеет, в воздухе свежо...
Том в счастье с Бэкки полон веры.
Вот с факелом Индеец Джо
Блуждает в сумраке пещеры...
Кладбище... Вещий крик совы...
(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки
Приемыш чопорной вдовы,
Как Диоген1, живущий в бочке.
Светлее солнца тронный зал,
Над стройным мальчиком — корона...
Вдруг — нищий! Боже! Он сказал:
«Позвольте, я наследник трона!»
Ушел во тьму, кто в ней возник.
Британии печальпы судьбы...
— О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?
О золотые Бремена,
Где взор смелей и сердце чище!
О золотые имена:
Гекк Финн, Том Сойер, Принц и Нищий2!
Книги в червоній палітурці
Із раю, де я ще дитя,
Мені шлете свої привіти,
Одвічні друзі на життя,
В червону палітурку вшиті.
Лишень я вивчу свій урок,
Тоді, бува, до вас біжу я,
— Вже пізно! — Мамо, ще рядок!..
Вона ж, на щастя, не слідкує.
У люстрі вогник миготить...
Із книгою так добре вдома!
Під Гріґа, Шумана, Кюї
Я пізнавала долю Тома.
Вечірня сутінь, свіжість, щем...
Том разом з Беккі щиро вірить.
Ось Індіанець Джо з вогнем
В печері темній зло сновидить...
І цвинтар... Віщий гук сови...
(Як страшно!) Мчить через купини
Приймак бундючної вдови,
Як Діоген, схиливши спину.
Ясний, як сонце, тронний зал,
Над хлопчиком струнким — корона...
О Боже! Злидар!.. Він сказав:
«Я нині спадкоємець трону!»
Хто з темряви — той в ній і зник.
Британії печальні долі...
— Чому ж серед червоних книг
Заснути знов не маю волі?
О золота ця сторона,
Де погляд вільний, в серці вирій!
О золоті ці імена:
Гек Фінн, Том Сойєр, Принц і Злидар!
(Переклад Богдана Сторохи)
1 Діоген — давньогрецький філософ, який за легендою жив у діжці.
2 Принц і злидар — герої повісті Марка Твена «Принц і злидар» — схожі один на одного англійський принц Едуард Тюдор і маленький жебрак Том Кенті, які ля велінням долі помінялися своїми ролями; потрапивши в незвичне середовище, кожен із них відкрив для себе важливі істини.
С. Дж. Гай. Цікава книжка. 1880і роки
Література і мистецтво
У вірші М. Цвєтаєвої згадуються імена великих композиторів XIX ст. — Едварда Ґріґа (Норвегія)» Роберта Шумана (Німеччина), Цезаря Кюї (Росія). Композиторів об’єднує те, що в їхніх творах знаходили втілення народні образи, казкові сюжети, природа рідного краю. їхня музика сповнена світла і радості, у ній немає тривоги Й напруження. Марині Цвєтаєвій дуже подобалася мелодія Е. Ґріґа -«Ранковий настрій». Ви можете за до нтернету.
Робота з текстом
1. З якими почуттями героїня вірша згадує про своє дитинство?
2. У яких кольорах авторка змальовує минулі роки? Що, на вашу думку, можуть означати ці кольори?
3. Якими вам видалися стосунки матері й доньки, домашня атмосфера у вірші?
4. Назвіть літературні твори, їх авторів і персонажів, що згадуються у вірші М. Цвєтаєвої.
5. Назвіть імена та прізвища композиторів, що згадуються у творі. Чому саме вони, на вашу думку, були близькими серцю героїні вірша?
6. Які епізоди з книжки «Пригоди Тома Сойєра» ви впізнали у вірші М. Цвєтаєвої?
7. Визначте в тексті слова, речення, засоби пунктуації, які вказують на сильні емоції, переживання героїні.
Знайдіть в українському перекладі епітети та метафори. Порівняйте їх із текстом оригіналу.