кухня славилась своей необычностью всегда. А еще здесь строго соблюдался порядок блюд в обеде, что немало удивляло европейских гостей, где принято было выставлять на стол все кушанья одновременно. В. Левшин писал: «Учреждение русского стола состояло в четырех подачах: 1) холодных яствах; 2) горячих, или похлебках; 3) взварах и жареном и 4) в пирожном». Взварами называли соусы-гарниры, а пирожным — вообще любое сладкое. Березовая каша Тот факт, что наши находчивые предки варили еду из чего угодно, делает русскую народную сказку «Каша из топора» не такой абсурдной, как кажется. Впрочем, хлеб из древесины в голодные годы пекли и в Европе, а в Португалии до сих пор готовят суп из камня. Славяне же варили кашу из березовой коры, а еще точнее, из флоэмы — тонкой между корой и стволом дерева. Сначала ее нужно залить водой для размокания, а затем варить до консистенции жидкой манной каши. Вкусно это или нет — во зато точно съедобно. И, судя по всему, используется до сих пор. Вот что по этому поводу пишет на страницах газеты «Псковская губерния» известный путешественник Виталий Сундаков: «Большую часть времени я нахожусь в разъездах: джунглях, пустынях, горах. Там приходится готовить самому и частенько из того, что попадается под руку. Из необычных рецептов могу предложить березовую кашу. Между прочим, это национальная еда северных народов». Тюря 0 Еще одно изобретение голодного русского крестьянства — из сухарей, а точнее, даже из корок черного хлеба. Их срезали, подсушивали, натирали чесноком, клали на тарелку, стригли туда зеленый лук или любую другую зелень, солили, заливали квасом, молоком или водой, сдабривали постным маслом. Дешево, сердито, калорийно, а главное не нужно даже разводить огонь. Такое нехитрое яство появлялось на столе крестьян каждый день вплоть до XIX века. Оно не только считалось пищей бедняков, но было популярно и во времена поста. Похожим блюдом была так называемая мурцовка — квашеная капуста, смешанная с растительным маслом и водой. Свекольный квас 0 Считается, что славяне придумали квас не менее 1000 лет назад. Неудивительно, что уже к XV веку на Руси было известно более 500 видов этого напитка. И далеко не всегда он был из хлеба. Потому что, помимо сухарей и солода, квас бывает фруктовый, ягодный, молочный, медовый или вот хотя бы свекольный. До XII века русский квас был гуще и, что самое удивительное, крепче сегодняшнего пива, поэтому считался алкогольным напитком. Пьяниц называли «квасниками» — отсюда и пошло современное слово «квасить». Готовили его еще проще, чем обычный хлебный. Брали свеклу, мыли, чистили и резали на кусочки, клали в емкость и заливали водой, сверху накрывали тряпочкой и помещали в холодное место, например в погреб. Если на поверхности напитка появлялись пузырьки — квас готов. Иногда, впрочем, процесс усложняли, добавив вместе со свеклой нашинкованную морковь, лимоны, сахар, дрожжи, мед, а в готовый квас — клюкву, смородину, рябину, специи, соль и даже кефир или сметану. Четверговая соль 0 Даже соль для славян подчас была осо
Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
1 не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псевдоученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За гучними правильними словами він бачить їхню пустоту: "Дивні люди ці дорослі!"
Тільки Ліхтарник, що безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов'язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.
Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, щоб почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, що вона не єдина красуня-квітка на світі.
Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.
Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краще мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.
Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, що його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, що вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.
"Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш", — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.
"Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили", — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, що вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов'язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.
Я знаю, що нещодавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, що він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.
кухня славилась своей необычностью всегда. А еще здесь строго соблюдался порядок блюд в обеде, что немало удивляло европейских гостей, где принято было выставлять на стол все кушанья одновременно. В. Левшин писал: «Учреждение русского стола состояло в четырех подачах: 1) холодных яствах; 2) горячих, или похлебках; 3) взварах и жареном и 4) в пирожном». Взварами называли соусы-гарниры, а пирожным — вообще любое сладкое. Березовая каша Тот факт, что наши находчивые предки варили еду из чего угодно, делает русскую народную сказку «Каша из топора» не такой абсурдной, как кажется. Впрочем, хлеб из древесины в голодные годы пекли и в Европе, а в Португалии до сих пор готовят суп из камня. Славяне же варили кашу из березовой коры, а еще точнее, из флоэмы — тонкой между корой и стволом дерева. Сначала ее нужно залить водой для размокания, а затем варить до консистенции жидкой манной каши. Вкусно это или нет — во зато точно съедобно. И, судя по всему, используется до сих пор. Вот что по этому поводу пишет на страницах газеты «Псковская губерния» известный путешественник Виталий Сундаков: «Большую часть времени я нахожусь в разъездах: джунглях, пустынях, горах. Там приходится готовить самому и частенько из того, что попадается под руку. Из необычных рецептов могу предложить березовую кашу. Между прочим, это национальная еда северных народов». Тюря 0 Еще одно изобретение голодного русского крестьянства — из сухарей, а точнее, даже из корок черного хлеба. Их срезали, подсушивали, натирали чесноком, клали на тарелку, стригли туда зеленый лук или любую другую зелень, солили, заливали квасом, молоком или водой, сдабривали постным маслом. Дешево, сердито, калорийно, а главное не нужно даже разводить огонь. Такое нехитрое яство появлялось на столе крестьян каждый день вплоть до XIX века. Оно не только считалось пищей бедняков, но было популярно и во времена поста. Похожим блюдом была так называемая мурцовка — квашеная капуста, смешанная с растительным маслом и водой. Свекольный квас 0 Считается, что славяне придумали квас не менее 1000 лет назад. Неудивительно, что уже к XV веку на Руси было известно более 500 видов этого напитка. И далеко не всегда он был из хлеба. Потому что, помимо сухарей и солода, квас бывает фруктовый, ягодный, молочный, медовый или вот хотя бы свекольный. До XII века русский квас был гуще и, что самое удивительное, крепче сегодняшнего пива, поэтому считался алкогольным напитком. Пьяниц называли «квасниками» — отсюда и пошло современное слово «квасить». Готовили его еще проще, чем обычный хлебный. Брали свеклу, мыли, чистили и резали на кусочки, клали в емкость и заливали водой, сверху накрывали тряпочкой и помещали в холодное место, например в погреб. Если на поверхности напитка появлялись пузырьки — квас готов. Иногда, впрочем, процесс усложняли, добавив вместе со свеклой нашинкованную морковь, лимоны, сахар, дрожжи, мед, а в готовый квас — клюкву, смородину, рябину, специи, соль и даже кефир или сметану. Четверговая соль 0 Даже соль для славян подчас была осо
Объяснение:
Діти завжди прагнуть швидко стати дорослими. Діти бажають незалежності та самостійності, щоб обирати свій шлях, будувати власне життя. Але надходить час — і дорослі мріють хоч на годину повернутися у дитинство, причому не тільки заради відпочинку від скрутних обставин, важкого обов'язку. Вони хочуть почути надійний захист батьків, поринути у тепло спогадів. Вони припадають, мов до джерела цілющої води, до свого дитинства, коли віриш у чудо, дивишся на світ не затьмареними буденністю очима, сприймаєш навколишнє щиро й відверто, коли ще не навчився брехати й змовчувати і живеш не здоровим глуздом та розрахунком, а серцем. Завмираючи, повертаються до такого знайомого задерикуватого хлопчика із здертими колінками або до дівчинки з кісками, немовби перевіряючи себе: який ти, чи зберіг чистоту душі й віру в добро, чи витримаєш їхні нескінченні "чому" та "як" і вимогливий, непідкупний погляд? Чи схвалить він тебе — себе, дорослого? Чи не втратив ти змогу розуміти його — себе — дитину?
Діти зневіряються у змозі деяких дорослих розуміти їх, перестали ділитися своїми проблемами та мріями, стали ховати, мов від чужаків, вогник свого яскравого життя.
Безперечно, у наш час космічних швидкостей і майже розумних механізмів можна все пояснити й розрахувати, не залишити жодної таємниці у світлі неонових ламп, посміятися з наївної віри в Діда Мороза. Але так добре й тепло на душі при мерехтливому вогнику свічки, що зберігають рожеві дитячі долоні, так чудово почути музику вітру й розмову далеких зірок!
Тож нехай поринуть зі сторінок книги мрії та напівзабуті дитячі враження, нехай знову стануть поруч вічні цінності.
Якось радісно і вдячно зустрічаєш на перших сторінках книги "удава, що проковтнув слона" — як перевірку на своє справжнє, не зверхнє розуміння світу, посміхаєшся скриньці з дірочками, де живе найкращий у світі баранець. По-доброму посміхаєшся присвяті книги з поясненням і виправленням автора — присвяті другові, "коли той був маленьким"...
Хлопченя з блакитними очима та золотавим волоссям своїм серйозним проханням владно втручається у наше життя, як добра казка, що приходить на до у скрутну хвилину, як цілюща вода дитинства, що очищає душу. Він дасть надію та сили, які відкривають у пустелі криниці, які дарують зорі, що можуть дзвінко сміятися.
1 не розумний, досвідчений (дорослий!) пілот повчає малюка. Ні, це Маленький принц вчить розуміти і цінувати справжнє диво спілкування. Ні марево величності Короля, ні гучні промови Честолюбця, ні удавана зайнятість жадібного Бізнесмена, ні прагнення Пияка зануритися у себе, втекти від реального життя, ні псевдоученість і показна паперова праця Географа не вводять його в оману. За гучними правильними словами він бачить їхню пустоту: "Дивні люди ці дорослі!"
Тільки Ліхтарник, що безкорисливо, навіть у збиток собі, виконує свій обов'язок, приваблює його: він єдиний, хто вміє світити іншим, єдиний, з ким би хотілося потоваришувати.
Треба дійсно мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто був із тобою поруч, щоб почути на відстані сльози у словах Троянди і навчитися сумувати за нею, навіть точно знаючи, що вона не єдина красуня-квітка на світі.
Не можна набути досвіду, придбати знання, не заплативши за це собою, не віддавши частку себе. Не можна пізнати радість зустрічі, не відчувши біль розлуки.
Друзів обирають не очима, не розумом, а серцем, нічого й нікому не пояснюючи у своїй любові. Краще мати і втратити, ніж усе життя зберігати себе від втрат, ні до кого не пригортаючись серцем.
Цієї вічної мудрості і навчив Маленького принца Лис. Саме завдяки йому він відчув, що його Троянда — єдина у світі та найдорожча за усіх, що вона чекає на нього там, на маленькій рідній планеті — острівку серед безкрайого Всесвіту.
"Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш", — звучать заповітні слова Лиса, визнаючи сенс цієї казки-притчі.
"Ми завжди у відповіді за тих, кого приручили", — це теж важливі слова на сторінках цієї книги, що вчить нас свято виконувати на Землі найважливіший обов'язок, вчить добра й порядності. Перед рідними та друзями. Перед учнями та учителями. Перед усіма мешканцями планети Земля. Перед самим собою, маленьким і дорослим.
Я знаю, що нещодавно знайдено уламки літака, на якому піднявся у свій останній виліт під час Другої світової війни Антуан де Сент-Екзюпері, відважний пілот і добрий товариш, письменник і журналіст, мрійник і фантазер, людина, з якою я б дуже хотіла зустрітися. Тому так хочеться думати, що він летить у Всесвіті, щоб завітати у гості до Маленького принца. А може, просто перетворився на зірку і світло від неї ще довго світитиме людям, зігріватиме серця.
Объяснение:
ad