Личность Кунанбая расписана только в сплошных темных красках. И вид у него всегда холодный, мрачный, замкнутый. Его единственный глаз — «зоркий часовой», который «не знает отдыха, от него нельзя ничего утаить» — выступает символом насилия, вражды и непримиримости. Невольно хочется спросить: «А где же Кунанбай-сын при живой матери Зере? Где Кунанбай-муж четырех своих жен? Любит ли он своих детей? Любит ли, чтит ли вообще кого-то ли он хотя бы изредка с кем-то душевно побеседовать, пошутить? Или «врагу народа» такие действия противопоказаны? Кунанбай наглухо застегнут на все пуговицы, непроницаем, не доступен для простых смертных. Он, как мрачная скала, «стоит один во всей вселенной» и представляет опасность для каждого, кто приближается к нему. Такое ощущение, что у Кунанбая нет личной жизни. Он, по существу, страшно одинок; от него шарахаются, как от проказы, и дети, и племянники, и жены. Удивительно то, что живущие рядом с ним мать Зере и жена Улжан (положительные героини романа) никак не контактируют с ним, в упор не видят его, словно перед ними не человек, а какой-то неодушевленный предмет. Когда Кунанбай с кем-то враждует, то эти женщины (включая и Абая) почему-то всегда оказываются на стороне его соперников. Бедному Кунанбаю не позавидуешь. Вся многочисленная рать во главе с его родным сыном бросаются на него, как на вражескую крепость. Автор романа сделал из отца и сына непримиримых врагов, лишенных находить друг в друге и что-то человеческое. Все это как бы исключалось заранее, как не отвечающее идейной установке. И в этом смысле Ауэзов, безусловно, оказался на высоте. Образ Кунанбая как главного классового врага казахской бедноты достиг впечатляющей силы. Но реализм романа от этого, по-моему, не стал ни богаче, ни убедительнее. Ибо черно-белый контраст изображения жизни иссушает самую живую плоть реализма, его объемность и многовекторность. А потом – таков ли был Кунанбай в реальной исторической жизни? Обратимся к мнению одного из замечательных людей 19 века, ссыльного поляка, встречавшегося в казахской степи с самим Кунанбаем. Адольф Янушкевич писал о Кунанбае: «Сын простого киргиза, одаренный природой здравым рассудком, удивительной памятью и даром речи, дельный, заботливый о благе своих соплеменников, большой знаток степного права и предписаний алкорана, прекрасно знающий российские уставы, касающиеся киргизов, судья неподкупной честности и примерный мусульманин, плебей Кунанбай стяжал себе славу пророка, к которому из самых дальних аулов спешат за советом молодые и старые, бедные и богатые». Если даже допустить, что Янушкевич несколько переоценил достоинства Кунанбая, то и тогда его характеристика выглядит впечатляющей.
На протязі всієї історії можна ігати різні образи Монтега. Найперший з них — Монтег-пожежник. Це людина, яка виконує свою роботу і насолоджується нею. Спалювання книжок викликало у нього задоволення. Але з часом чоловік змінив бачення на свою діяльність, і після цього він хотів залишити справу життя.
Другий образ — Монтег і Кларіса. Пожежник під впливом дівчини повністю змінився. До того як він зустрів Кларісу він міркував по-іншому. Дівчина вплинула на мислення Гая, підштовхнувши його до змін. Це образ допитливої, здивованої людини, яка готова змінювати свої погляди на життя. І в той самий час Монтег починає відчувати відчужденність від аморального суспільства.
Третій образ — Монтег і сім'я. На початку можна було ігати типові відносини між чоловіком і жінкою у суспільстві даної антиутопії. Штучні "родичі", яких можна вимкнути, були складовою так званої "сім'ї". Але з часом Монтег зрозумів, що його дружина зовсім далека від нього: вона бездушна, і не знає, що таке моральні цінності і родина. На протязі твору Монтег по-різному ставився до дружини. Але можна помітити, що Гай все ж таки хотів до їй "просвітитися", що означає, що Мілдред йому не була байдужою, хоча і йому було б важко заплакати, якби вона померла. Це показує складність і невизначеність відносин того суспільства.
І четвертий образ — образ, коли Монтег прозрів. На нього вплинула зрада дружини, ще більше закріпився вплив Кларіси, потім — Фабера і інших інтелігентних людей. Тепер його хвилювало майбутнє людства та збереження писемності.
Отже, Монтег у творі швидко розвивається як особистість, тому це і пояснює те, наскільки багато у нього є образів.
Личность Кунанбая расписана только в сплошных темных красках. И вид у него всегда холодный, мрачный, замкнутый. Его единственный глаз — «зоркий часовой», который «не знает отдыха, от него нельзя ничего утаить» — выступает символом насилия, вражды и непримиримости. Невольно хочется спросить: «А где же Кунанбай-сын при живой матери Зере? Где Кунанбай-муж четырех своих жен? Любит ли он своих детей? Любит ли, чтит ли вообще кого-то ли он хотя бы изредка с кем-то душевно побеседовать, пошутить? Или «врагу народа» такие действия противопоказаны? Кунанбай наглухо застегнут на все пуговицы, непроницаем, не доступен для простых смертных. Он, как мрачная скала, «стоит один во всей вселенной» и представляет опасность для каждого, кто приближается к нему. Такое ощущение, что у Кунанбая нет личной жизни. Он, по существу, страшно одинок; от него шарахаются, как от проказы, и дети, и племянники, и жены. Удивительно то, что живущие рядом с ним мать Зере и жена Улжан (положительные героини романа) никак не контактируют с ним, в упор не видят его, словно перед ними не человек, а какой-то неодушевленный предмет. Когда Кунанбай с кем-то враждует, то эти женщины (включая и Абая) почему-то всегда оказываются на стороне его соперников. Бедному Кунанбаю не позавидуешь. Вся многочисленная рать во главе с его родным сыном бросаются на него, как на вражескую крепость. Автор романа сделал из отца и сына непримиримых врагов, лишенных находить друг в друге и что-то человеческое. Все это как бы исключалось заранее, как не отвечающее идейной установке. И в этом смысле Ауэзов, безусловно, оказался на высоте. Образ Кунанбая как главного классового врага казахской бедноты достиг впечатляющей силы. Но реализм романа от этого, по-моему, не стал ни богаче, ни убедительнее. Ибо черно-белый контраст изображения жизни иссушает самую живую плоть реализма, его объемность и многовекторность. А потом – таков ли был Кунанбай в реальной исторической жизни? Обратимся к мнению одного из замечательных людей 19 века, ссыльного поляка, встречавшегося в казахской степи с самим Кунанбаем. Адольф Янушкевич писал о Кунанбае: «Сын простого киргиза, одаренный природой здравым рассудком, удивительной памятью и даром речи, дельный, заботливый о благе своих соплеменников, большой знаток степного права и предписаний алкорана, прекрасно знающий российские уставы, касающиеся киргизов, судья неподкупной честности и примерный мусульманин, плебей Кунанбай стяжал себе славу пророка, к которому из самых дальних аулов спешат за советом молодые и старые, бедные и богатые». Если даже допустить, что Янушкевич несколько переоценил достоинства Кунанбая, то и тогда его характеристика выглядит впечатляющей.
Объяснение:
На протязі всієї історії можна ігати різні образи Монтега. Найперший з них — Монтег-пожежник. Це людина, яка виконує свою роботу і насолоджується нею. Спалювання книжок викликало у нього задоволення. Але з часом чоловік змінив бачення на свою діяльність, і після цього він хотів залишити справу життя.
Другий образ — Монтег і Кларіса. Пожежник під впливом дівчини повністю змінився. До того як він зустрів Кларісу він міркував по-іншому. Дівчина вплинула на мислення Гая, підштовхнувши його до змін. Це образ допитливої, здивованої людини, яка готова змінювати свої погляди на життя. І в той самий час Монтег починає відчувати відчужденність від аморального суспільства.
Третій образ — Монтег і сім'я. На початку можна було ігати типові відносини між чоловіком і жінкою у суспільстві даної антиутопії. Штучні "родичі", яких можна вимкнути, були складовою так званої "сім'ї". Але з часом Монтег зрозумів, що його дружина зовсім далека від нього: вона бездушна, і не знає, що таке моральні цінності і родина. На протязі твору Монтег по-різному ставився до дружини. Але можна помітити, що Гай все ж таки хотів до їй "просвітитися", що означає, що Мілдред йому не була байдужою, хоча і йому було б важко заплакати, якби вона померла. Це показує складність і невизначеність відносин того суспільства.
І четвертий образ — образ, коли Монтег прозрів. На нього вплинула зрада дружини, ще більше закріпився вплив Кларіси, потім — Фабера і інших інтелігентних людей. Тепер його хвилювало майбутнє людства та збереження писемності.
Отже, Монтег у творі швидко розвивається як особистість, тому це і пояснює те, наскільки багато у нього є образів.