существует множество традиций в казахстане, причем многие из них характерны не для всего казахстана, а только для его части.
семейные отношения
см. также: родство у казахов
в казахской юрте, 1911
уважение к старшим.[5]
принцип «жеті ата» («семи предков») — институт родственных связей[4]
по семейным обычаям воспитанием каждого сына занимались разные люди.
старший сын отправлялся на воспитание бабушке и дедушке.
младший сын оставался у родителей и впоследствии обязывался всей семье.
средний сын становился воином. он обучался фехтованию, стрельбе из лука и пр.
казах считал своим «немере»(внуком) только того, кто рождался от сына.
ребенок дочери назывался «жиеном».
рождённого от «немере» (прямого внука) называли «шөбере» (правнук),
рождённого от «шөбере» (правнук) называли — «шөпшеком» (праправнуком, что означает крохотный, маленький).
сына «шопшека» (праправнука) было принято называть «немене»(непонятный)
потомство «немене» (непонятный) называлось «туажатом» (рождённый быть чужим).
«бесікке салу» — укладка новорожденного в люльку
«кыркынан шыгару», что дословно означает «выход из сорокодневного возраста»[6]
«тұсау кесу» — первые шаги ребёнка
в юрту, где ребёнок делал свой первый шаг, звали самого старого и уважаемого человека в ауле, чтобы он разрезал ножом специальные верёвки, опутывающие ножки ребёнка.
атка отырғызу — это посадка на лошадь с передачей в руки плетки и копья
создания родовых кладбищ — кладбища, захоронения на которых производятся по родовой, жузовой принадлежности.[4]
обряд обрезания
обряд обрезания
проводится в 4—5 лет
в юрте или в поликлинике, что делают в настоящее время.
муллой
после щедро вознаграждается родителями ребёнка
потом родители должны сделать «той» (праздник).
брак
основная статья: казахские свадебные обряды
смотрины невесты (беташар)
брак
«адат» — запрещается брак между представителями одного рода до седьмого колена либо живущие на территории, не разделенной семью реками
поэтому каждый казах должен был знать свою родословную хотя бы до седьмого предка
девушек выдавали замуж в 13—14 лет, сыновей женили в 14—15 лет.(старые традиции)
бастаңғы — угощение, устраивалось обычно девушкой «на выданье» («бой жеткен қыз») для своих сверстниц, молодых женщин, по случаю отъезда кого-нибудь из старших членов семьи (например, родителей). угощение сопровождалось различными играми, развлечениями. участники вечеринки пели песни, читали стихи, разгадывали загадки и т. д.
считается, что ранние браки способствуют удержанию молодежи от непристойных поступков
юноша просил согласия у любимой девушки стать его женой не сам, а через жену старшего брата.
законы степей не допускали открытых встреч жениха и невесты
часто невеста не знала своего суженого, но их родители были в дружбе.
сваты жениха являются в дом девушки с подарками и сладостями.
родственники юноши везли кольцо, два платка и два отреза на платье.
в доме невесты резали барана и готовили из него сорпу.
родственница жениха надевала на безымянный палец невесты кольцо.
за смотрины (беташар) будущей невесты, с гостей брали выкуп.
обручение — особый день, после которого никакая из сторон не имеет права расстроить .
вечером в комнату, где сидят гости, вводили невесту в сопровождении снохи
сноха жениха надевала на невесту кольцо, ожерелье и серьги
певец играет на «сазе» или «домбре» поет обрядовые песни «той бастар».
танцевать могут все.
день свадьбы назначают аксакалы аула
в ночь перед свадьбой у невесты собираются подружки и остаются до утра.
утром для соседей накрывали столы во дворе.
родственники жениха и невесты танцуют и ждут главное угощ
гостя радушно встречали, усаживали на самое почетное место, угощали лучшим, что было в доме. в первую очередь гостю подавали кумыс, шубат или айран, затем — чай с молоком или сливками, баурсаками, изюмом, иримшиком, куртом. затем следовали закуски из конины или баранины — казы, шужук, жал, жая, сур-ет, карта, кабырга. на любом столе обязательно были лепешки из пшеничной муки
Відповідь:Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
ответ:
виды традиций
существует множество традиций в казахстане, причем многие из них характерны не для всего казахстана, а только для его части.
семейные отношения
см. также: родство у казахов
в казахской юрте, 1911
уважение к старшим.[5]
принцип «жеті ата» («семи предков») — институт родственных связей[4]
по семейным обычаям воспитанием каждого сына занимались разные люди.
старший сын отправлялся на воспитание бабушке и дедушке.
младший сын оставался у родителей и впоследствии обязывался всей семье.
средний сын становился воином. он обучался фехтованию, стрельбе из лука и пр.
казах считал своим «немере»(внуком) только того, кто рождался от сына.
ребенок дочери назывался «жиеном».
рождённого от «немере» (прямого внука) называли «шөбере» (правнук),
рождённого от «шөбере» (правнук) называли — «шөпшеком» (праправнуком, что означает крохотный, маленький).
сына «шопшека» (праправнука) было принято называть «немене»(непонятный)
потомство «немене» (непонятный) называлось «туажатом» (рождённый быть чужим).
«бесікке салу» — укладка новорожденного в люльку
«кыркынан шыгару», что дословно означает «выход из сорокодневного возраста»[6]
«тұсау кесу» — первые шаги ребёнка
в юрту, где ребёнок делал свой первый шаг, звали самого старого и уважаемого человека в ауле, чтобы он разрезал ножом специальные верёвки, опутывающие ножки ребёнка.
атка отырғызу — это посадка на лошадь с передачей в руки плетки и копья
создания родовых кладбищ — кладбища, захоронения на которых производятся по родовой, жузовой принадлежности.[4]
обряд обрезания
обряд обрезания
проводится в 4—5 лет
в юрте или в поликлинике, что делают в настоящее время.
муллой
после щедро вознаграждается родителями ребёнка
потом родители должны сделать «той» (праздник).
брак
основная статья: казахские свадебные обряды
смотрины невесты (беташар)
брак
«адат» — запрещается брак между представителями одного рода до седьмого колена либо живущие на территории, не разделенной семью реками
поэтому каждый казах должен был знать свою родословную хотя бы до седьмого предка
девушек выдавали замуж в 13—14 лет, сыновей женили в 14—15 лет.(старые традиции)
бастаңғы — угощение, устраивалось обычно девушкой «на выданье» («бой жеткен қыз») для своих сверстниц, молодых женщин, по случаю отъезда кого-нибудь из старших членов семьи (например, родителей). угощение сопровождалось различными играми, развлечениями. участники вечеринки пели песни, читали стихи, разгадывали загадки и т. д.
считается, что ранние браки способствуют удержанию молодежи от непристойных поступков
юноша просил согласия у любимой девушки стать его женой не сам, а через жену старшего брата.
законы степей не допускали открытых встреч жениха и невесты
часто невеста не знала своего суженого, но их родители были в дружбе.
сваты жениха являются в дом девушки с подарками и сладостями.
родственники юноши везли кольцо, два платка и два отреза на платье.
в доме невесты резали барана и готовили из него сорпу.
родственница жениха надевала на безымянный палец невесты кольцо.
за смотрины (беташар) будущей невесты, с гостей брали выкуп.
обручение — особый день, после которого никакая из сторон не имеет права расстроить .
вечером в комнату, где сидят гости, вводили невесту в сопровождении снохи
сноха жениха надевала на невесту кольцо, ожерелье и серьги
певец играет на «сазе» или «домбре» поет обрядовые песни «той бастар».
танцевать могут все.
день свадьбы назначают аксакалы аула
в ночь перед свадьбой у невесты собираются подружки и остаются до утра.
утром для соседей накрывали столы во дворе.
родственники жениха и невесты танцуют и ждут главное угощ
гостя радушно встречали, усаживали на самое почетное место, угощали лучшим, что было в доме. в первую очередь гостю подавали кумыс, шубат или айран, затем — чай с молоком или сливками, баурсаками, изюмом, иримшиком, куртом. затем следовали закуски из конины или баранины — казы, шужук, жал, жая, сур-ет, карта, кабырга. на любом столе обязательно были лепешки из пшеничной муки
объяснение:
Відповідь:Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
Пояснення: