Нора будувала своє життя на втіленні бажань інших людей. В даному випадку на бажанні свого чоловіка. Здається, що він її любить, плекає, всіляко нагороджує за її праці. Але це лише зовнішня оболонка. Всередині він вважає її своєю іграшкою, своєю лялькою, якою можна грати і яка без жодних суперечок буде виконувати поставлені їм вказівки. І нора відіграє свою роль, щоб не засмутити чоловіка. Вона приховує за ляльковою маскою свою гордість, величезну напругу сил і здатність на самопожертву. Це ми можемо бачити в її розповіді про те, як вона зайняла грошей для лікування чоловіка від туберкульозу. Після погроз Крогстада вона розуміє, що не зможе вічно ховатися під маскою і що чоловік скоро дізнається про її вчинок. Вона знову одягає "маску схиляння" перед чоловіком. Вона боїться, що все може повернутися в зовсім іншу сторону, якщо чоловік дізнається про борг. І в кінці твору це і трапляється. Чоловік показує свою справжню сутність, і це нарешті-таки допомагає норі показати свою особистість, індивідуальність. Вона сподівалася на його підтримку, до в цій ситуації, а він вирішив кинути її напризволяще. Коли він дізнався, що борг норі все-таки прощають, то намагається знову повернути Нору під свою владу, але вона вже стає справжньою "живою людиною".
Христина, або фру Лінне-це вже самостійна людина, яка здатна піти на важку роботу і самопожертву. Вона була змушена вийти заміж за нелюбого людини, щоб її рідні не залишалися голодною. Через це вона і кинула Крогстада. Після смерті матері і поліпшення стану молодших братів вона може нарешті зітхнути спокійно. Але у неї не виходить. Вона звикла піклуватися про когось, комусь допомагати. І вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і 4 дітей, які втратили матір.
Бегазы-Дандыбаевская культура (в археологии) — культура племён, населявших территорию современного Центрального Казахстана последнего периода бронзового века ( XIII-IX вв. до н. э.[1]). Первый исследованный памятник — мавзолей (курган 11) Дандыбай, раскопан в 1934 году М. П. Грязновым.
Название ввёл академик А. Х. Маргулан, исследовавший поселения и курганы Бегазы и другие.
К. А. Акишев выделил дандыбаевский этап андроновской культуры, который являлся результатом развития и эволюции «культуры алакульского этапа».
Племена, приведшие к расцвету Бегазы-Дандыбаевской культуры, населяли территорию между горами Улытау на западе и Шынгыстау на востоке, от реки Жетиконыр на юге до рек Нура, Сарысу, Кенгир, земли вдоль Иртыша, равнины между горами Кызылтау, Бугылы, Кызыларай, Каркаралы, Баянаула.
Для Бегазы-Дандыбаевской культуры характерны высокие, круглые, прямоугольные мавзолеи знати, построенные из скальных камней (Аксу-Аюлы, Бегазы, Беласар, Дандыбай, Ортау и другие) — относятся к памятникам сложного архитектурного искусства; в погребальной традиции — трупоположение в могиле на боку, руки и ноги согнуты к груди, рядом — оружие и украшения; кувшины с тонким горлышком, украшенные различным орнаментом. Крупные населённые пункты (Кент[2], Бугылы, Шортанды-Булак, Каркаралы, Аккезен, Улытау и другие) с домами из камня, имеющие 4—6 комнат: чаще — одно-двух комнатные землянки и сборные по типу юрты; сооруженные возвышения для богослужения. Возле крупной стоянки 3—5 маленьких поселений. Поселение Кент с улицами, каменными фундаментами и домами, планировкой занимало площадь 25 га и имеет возраст примерно как и Сарыаркинская пирамида — конец эпохи бронзы[3].
Основные занятия — скотоводство и земледелие. Религиозное поклонение природным силам (Солнцу, огню, воде и др.). Появились обряды поклонения животным — коням, овцам, верблюдам, волкам, медведям и др. Их изображения, выдолбленные на камне, найдены рядом с захоронениями, стойбищами (Койшокы, Аксу-Аюлы, Кызыларай и другими).
Бегазы-Дандыбаевская культура имела тесные социально-экономические отношения с родственными племенами Южного Урала (замаревская культура), Алтая и Енисея (карасукская культура).
В результате тесного контакта самодийской каракольской культуры с бегазы-дандыбаевской или близкой ей иной ираноязычной культурой (культуры сако-массагетского круга) появились ирано-самодийская пазырыкская культура и раннескифская усть-куюмская группа (затем кара-кобинская культура)
Вот кажется так может и не так прощения если не так но я так понила и нарусском языке это
Нора будувала своє життя на втіленні бажань інших людей. В даному випадку на бажанні свого чоловіка. Здається, що він її любить, плекає, всіляко нагороджує за її праці. Але це лише зовнішня оболонка. Всередині він вважає її своєю іграшкою, своєю лялькою, якою можна грати і яка без жодних суперечок буде виконувати поставлені їм вказівки. І нора відіграє свою роль, щоб не засмутити чоловіка. Вона приховує за ляльковою маскою свою гордість, величезну напругу сил і здатність на самопожертву. Це ми можемо бачити в її розповіді про те, як вона зайняла грошей для лікування чоловіка від туберкульозу. Після погроз Крогстада вона розуміє, що не зможе вічно ховатися під маскою і що чоловік скоро дізнається про її вчинок. Вона знову одягає "маску схиляння" перед чоловіком. Вона боїться, що все може повернутися в зовсім іншу сторону, якщо чоловік дізнається про борг. І в кінці твору це і трапляється. Чоловік показує свою справжню сутність, і це нарешті-таки допомагає норі показати свою особистість, індивідуальність. Вона сподівалася на його підтримку, до в цій ситуації, а він вирішив кинути її напризволяще. Коли він дізнався, що борг норі все-таки прощають, то намагається знову повернути Нору під свою владу, але вона вже стає справжньою "живою людиною".
Христина, або фру Лінне-це вже самостійна людина, яка здатна піти на важку роботу і самопожертву. Вона була змушена вийти заміж за нелюбого людини, щоб її рідні не залишалися голодною. Через це вона і кинула Крогстада. Після смерті матері і поліпшення стану молодших братів вона може нарешті зітхнути спокійно. Але у неї не виходить. Вона звикла піклуватися про когось, комусь допомагати. І вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і 4 дітей, які втратили матір.
Объяснение:
Бегазы-Дандыбаевская культура (в археологии) — культура племён, населявших территорию современного Центрального Казахстана последнего периода бронзового века ( XIII-IX вв. до н. э.[1]). Первый исследованный памятник — мавзолей (курган 11) Дандыбай, раскопан в 1934 году М. П. Грязновым.
Название ввёл академик А. Х. Маргулан, исследовавший поселения и курганы Бегазы и другие.
К. А. Акишев выделил дандыбаевский этап андроновской культуры, который являлся результатом развития и эволюции «культуры алакульского этапа».
Племена, приведшие к расцвету Бегазы-Дандыбаевской культуры, населяли территорию между горами Улытау на западе и Шынгыстау на востоке, от реки Жетиконыр на юге до рек Нура, Сарысу, Кенгир, земли вдоль Иртыша, равнины между горами Кызылтау, Бугылы, Кызыларай, Каркаралы, Баянаула.
Для Бегазы-Дандыбаевской культуры характерны высокие, круглые, прямоугольные мавзолеи знати, построенные из скальных камней (Аксу-Аюлы, Бегазы, Беласар, Дандыбай, Ортау и другие) — относятся к памятникам сложного архитектурного искусства; в погребальной традиции — трупоположение в могиле на боку, руки и ноги согнуты к груди, рядом — оружие и украшения; кувшины с тонким горлышком, украшенные различным орнаментом. Крупные населённые пункты (Кент[2], Бугылы, Шортанды-Булак, Каркаралы, Аккезен, Улытау и другие) с домами из камня, имеющие 4—6 комнат: чаще — одно-двух комнатные землянки и сборные по типу юрты; сооруженные возвышения для богослужения. Возле крупной стоянки 3—5 маленьких поселений. Поселение Кент с улицами, каменными фундаментами и домами, планировкой занимало площадь 25 га и имеет возраст примерно как и Сарыаркинская пирамида — конец эпохи бронзы[3].
Основные занятия — скотоводство и земледелие. Религиозное поклонение природным силам (Солнцу, огню, воде и др.). Появились обряды поклонения животным — коням, овцам, верблюдам, волкам, медведям и др. Их изображения, выдолбленные на камне, найдены рядом с захоронениями, стойбищами (Койшокы, Аксу-Аюлы, Кызыларай и другими).
Бегазы-Дандыбаевская культура имела тесные социально-экономические отношения с родственными племенами Южного Урала (замаревская культура), Алтая и Енисея (карасукская культура).
В результате тесного контакта самодийской каракольской культуры с бегазы-дандыбаевской или близкой ей иной ираноязычной культурой (культуры сако-массагетского круга) появились ирано-самодийская пазырыкская культура и раннескифская усть-куюмская группа (затем кара-кобинская культура)
Вот кажется так может и не так прощения если не так но я так понила и нарусском языке это