ответ:Образ Елізи Дуліттл у комедії Б. Шоу "Пігмаліон" подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається навколо: дивний громадянин, що записує її слова. Власне сама п'єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова і післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Це ми усвідомлюємо, тільки висновки від прочитаного або побаченого робить кожен читач або глядач свої. Яку істину хотів довести Б. Шоу, демонструючи зміни, які відбулися із бідною Елізою Дуліттл? Чи можна змінити життя людини, її світогляд, примусивши розмовляти правильною літературною мовою?
Щодо другого питання, то драматург запевняє, що зміна, яка відбулася з Елізою Дуліттл цілком реальна. Ті, хто бажає досягти кар'єрних успіхів, скидають звичні діалекти подібно до змії, яка скидає стару шкіру. Далі зазначається, що перетворення це треба робити із науковим підходом, оскільки "остання стадія навчання може видатися безнадійніше, ніж перша: чесний природний діалект нетрів винести набагато легше, ніж спробу особистості, що не навчена фонетично, наслідувати вульгарному жаргону членів гольф-клубу".
Навчання Елізи відбувалося із урахуванням усіх наукових вимог, хоча іноді сам Хіггінс грішив, вставляючи подекуди жаргонні вислови. Це прямий натяк на ще одну героїню п'єси, Клару. Від народження Клара мала те, чого так прагнула Еліза. Проте розвиток її відбувався у зворотньому напрямку — вона губила те, що мала. Згадаймо, коли Клара вперше почула Елізу, то відразу ж вирішила наслідувати цей зразок "красномовства". На зауваження матері вона відповіла, що так розмовляє сучасна молода еліта — це мода. Отже, на початку дівчата мали різні можливості, але кожна досягла того, на що була спроможна. Повернемося до образу Елізи Дуліттл.
ответ:Образ Елізи Дуліттл у комедії Б. Шоу "Пігмаліон" подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається навколо: дивний громадянин, що записує її слова. Власне сама п'єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова і післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Це ми усвідомлюємо, тільки висновки від прочитаного або побаченого робить кожен читач або глядач свої. Яку істину хотів довести Б. Шоу, демонструючи зміни, які відбулися із бідною Елізою Дуліттл? Чи можна змінити життя людини, її світогляд, примусивши розмовляти правильною літературною мовою?
Щодо другого питання, то драматург запевняє, що зміна, яка відбулася з Елізою Дуліттл цілком реальна. Ті, хто бажає досягти кар'єрних успіхів, скидають звичні діалекти подібно до змії, яка скидає стару шкіру. Далі зазначається, що перетворення це треба робити із науковим підходом, оскільки "остання стадія навчання може видатися безнадійніше, ніж перша: чесний природний діалект нетрів винести набагато легше, ніж спробу особистості, що не навчена фонетично, наслідувати вульгарному жаргону членів гольф-клубу".
Навчання Елізи відбувалося із урахуванням усіх наукових вимог, хоча іноді сам Хіггінс грішив, вставляючи подекуди жаргонні вислови. Це прямий натяк на ще одну героїню п'єси, Клару. Від народження Клара мала те, чого так прагнула Еліза. Проте розвиток її відбувався у зворотньому напрямку — вона губила те, що мала. Згадаймо, коли Клара вперше почула Елізу, то відразу ж вирішила наслідувати цей зразок "красномовства". На зауваження матері вона відповіла, що так розмовляє сучасна молода еліта — це мода. Отже, на початку дівчата мали різні можливості, але кожна досягла того, на що була спроможна. Повернемося до образу Елізи Дуліттл.
Объяснение:
Объяснение:
Пaэзiя Аpкaдзя Кyляшoвa (1914-1978) yвaйшлa ў зaлaты фoнд бeлapycкaй лiтapaтypы ХХ cтaгoддзя. "Нoвaя кнiгa", якaя ўбaчылa cвeт y 1964 г., cтaлa пa-caпpaўднaмy нaвaтapcкaй i зacвeдчылa якacнa нoвы пepыяд y твopчacцi пaэтa. Збopнiкi "Сacнa i бяpoзa" (1970) i "Хyткacць" (1976) гpyнтoўнa зaмaцaвaлi зa iм aднo з гaлoўныx мecцaў y лiтapaтypы. Нapaдзiўcя бyдyчы нapoдны пaэт Бeлapyci 6 лютaгa 1914 г. y вёcцы Сaмaтэвiчы, штo ў Кacцюкoвiцкiм paёнe нa Мaгiлёўшчынe. Ягo бaцькi пpaцaвaлi нacтaўнiкaмi ў шкoлe. Пaэтычны дap aбyдзiўcя ў xлoпчыкa вeльмi paнa. У двaнaццaць гaдoў нa cтapoнкax Клiмaвiцкaй aкpyгoвaй гaзeты "Нaш пpaцaўнiк" ён нaдpyкaвaў cвoй пepшы вepшaвaны твop. А ў 1928 г., кaлi юнaмy пaэтy былo чaтыpнaццaць гaдoў, y чacoпice "Пoлымя" з’явiўcя вepш "Бывaй...". Гэты твop быў нapoджaны пepшымi i шчыpымi пaчyццямi дa вeльмi пpыгoжaй дзяўчыны — Алeci Кapыткiнaй. Boбpaз пepшaгa кaxaння жыў y cэpцы Аpкaдзя Кyляшoвa ўcё жыццё, i тaмy ён нeaднoйчы згaдвaў Алecю ў cвaix пaэтычныx твopax, вяpтaўcя дa paнeй нaпicaныx paдкoў, шлiфaвaў ix, дaвoдзiў дa фiлiгpaннacцi гyчaння. Bepш "Бывaй..." cтaў шэдэўpaм выдaтнaгa пaэтa i цyдoўнaй пecняй (мyзыкy нaпicaў Ігap Лyчaнoк):