Усі ми народжені людьми. Але по-різному розуміємо, що означає «бути людиною». Кожен з нас має чітко знати або хоча б уявляти, хто це – людина. Звичайно, ми можемо сказати, що людина – це просто біологічна істота, яка наділена інтелектом. Але не слід забувати і про емоції, почуття, самоусвідомлення.
Бути людиною непросто. У наш час часто забувають про те, які якості її вирізняють. Усі зайняті побудовою кар’єри, освітою, досягненням певних цілей. Це, звичайно, не погано, але саме під час цього часто ми забуваємо, що ми, перш за все, люди. Для того, щоб вважати себе справжньою людиною, ми повинні мати такі якості, як милосердя, доброту, чесність, вміння співчувати та здатність до самопожертви. А все це зовсім не просто.
У нашому житті можна навести безліч прикладів, коли люди заради кар’єри та грошей забувають, як це – бути людиною, втрачаючи всі людські якості. Дуже рідко можна зустріти тих, хто, досягши найвищих висот, залишився людиною.
У творах багатьох українських письменників піднята вищезазначена проблема. Зокрема, багато уваги приділяла їй О. Кобилянська. У її повісті «Людина» ми бачимо, як розуміє значення цього слова головна героїня – Олена і, відповідно, сама письменниця. Для дівчини найважливішою ознакою людини було те, що вона може самостійно приймати рішення. Тобто, є вільною. На жаль, і сьогодні ми часто обмежені у цьому праві: живемо відповідно до життєвих обставин, загальноприйнятих норм. Це, звичайно, не може не обмежувати. Тобто, людина має бути вільною, і з цим не можна не погодитися.
У яких же випадках людина втрачає свої людські якості? Як ми вже говорили, це часто відбувається через гроші чи прагнення збагачення. Як приклад можна навести іншу повість О. Кобилянської – «Земля». У цьому творі ми можемо гати братовбивство заради землі. Земля тут виступає як запорука матеріального благополуччя, і Сава не в свого рідного брата заради неї. Як на мене, його не можна вже вважати людиною, адже він підняв руку на одного з членів своєї родини. Сава втратив найголовніше – себе, і ніяка земля чи статки не зможуть зробити його щасливим.
Тож, на мою думку, людина – це, перш за все, цілісна особистість, яка прагне цей світ у кращий бік. І робить вона це, змінюючи себе і розвиваючись. Людина – це істота, здатна до співчуття та чистих і щирих почуттів, яка може пожертвувати собою заради близьких. Неможливо залишатися людиною, коли думаєш лише про себе та власну вигоду, зневажаєш інших. Тож бути людиною – нелегка праця, і не кожен, хто народжений людиною, залишається нею протягом усього життя.
1. Стихотворение Пушкина 19 октября 1825 вызывает у меня смешанные чувства. Когда начинаешь читать произведение, проникаешься печалью, грустью, настольгией. Возникают мысли, что тебе жалко главного героя, его сложившуюся ситуацию.
2. Произведение передаёт в первой части о сожаление Пушкина, что он не смог приехать на встречу со своими близкими друзьями. Но потом, как будто осмыслив все, он понимает, что это не конец. И заканчивает произведение с яркой надеждой встретиться с ними в следующем году.
Объяснение:
И это заставляет чувствовать тебя облегчение, а настроение пронизано грустью и радостью, которые поочерёдно сменяют друг друга.
3. Ритм в строчках:
" Бог вам, друзья мои,
В заботах жизни, царской службы."
Стихотворение А.С.Пушкина написано пятистопным ямбом-это когда в каждой строчке есть 5 гласных, которые выделяются ударением при произношении . Ритм и рифмовка хорошо передаётся грусть и радость стихотворения, которые могут поочередно сменять друг друга.
4. Мне больше всего запомнились строки обращения Пушкина к своим друзьям из лицея:
" Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он, как душа, неразделим и вечен-
Непоколебим, свободен и беспечен,
Срастался он под сенью дружных муз,
Куда бы нас не бросила судьбина
И счастие куда б ни повело,
Всё те же мы: нам целый мир чужбина,
Отечество нам Царское Село..."
Потому что это красиво звучит, похоже на радостный призыв Пушкина не забывать о Царском Селе, помнить, что оно-главный их дом, где они выросли и жили.
Усі ми народжені людьми. Але по-різному розуміємо, що означає «бути людиною». Кожен з нас має чітко знати або хоча б уявляти, хто це – людина. Звичайно, ми можемо сказати, що людина – це просто біологічна істота, яка наділена інтелектом. Але не слід забувати і про емоції, почуття, самоусвідомлення.
Бути людиною непросто. У наш час часто забувають про те, які якості її вирізняють. Усі зайняті побудовою кар’єри, освітою, досягненням певних цілей. Це, звичайно, не погано, але саме під час цього часто ми забуваємо, що ми, перш за все, люди. Для того, щоб вважати себе справжньою людиною, ми повинні мати такі якості, як милосердя, доброту, чесність, вміння співчувати та здатність до самопожертви. А все це зовсім не просто.
У нашому житті можна навести безліч прикладів, коли люди заради кар’єри та грошей забувають, як це – бути людиною, втрачаючи всі людські якості. Дуже рідко можна зустріти тих, хто, досягши найвищих висот, залишився людиною.
У творах багатьох українських письменників піднята вищезазначена проблема. Зокрема, багато уваги приділяла їй О. Кобилянська. У її повісті «Людина» ми бачимо, як розуміє значення цього слова головна героїня – Олена і, відповідно, сама письменниця. Для дівчини найважливішою ознакою людини було те, що вона може самостійно приймати рішення. Тобто, є вільною. На жаль, і сьогодні ми часто обмежені у цьому праві: живемо відповідно до життєвих обставин, загальноприйнятих норм. Це, звичайно, не може не обмежувати. Тобто, людина має бути вільною, і з цим не можна не погодитися.
У яких же випадках людина втрачає свої людські якості? Як ми вже говорили, це часто відбувається через гроші чи прагнення збагачення. Як приклад можна навести іншу повість О. Кобилянської – «Земля». У цьому творі ми можемо гати братовбивство заради землі. Земля тут виступає як запорука матеріального благополуччя, і Сава не в свого рідного брата заради неї. Як на мене, його не можна вже вважати людиною, адже він підняв руку на одного з членів своєї родини. Сава втратив найголовніше – себе, і ніяка земля чи статки не зможуть зробити його щасливим.
Тож, на мою думку, людина – це, перш за все, цілісна особистість, яка прагне цей світ у кращий бік. І робить вона це, змінюючи себе і розвиваючись. Людина – це істота, здатна до співчуття та чистих і щирих почуттів, яка може пожертвувати собою заради близьких. Неможливо залишатися людиною, коли думаєш лише про себе та власну вигоду, зневажаєш інших. Тож бути людиною – нелегка праця, і не кожен, хто народжений людиною, залишається нею протягом усього життя.
( переведёшь потом с русского на Украинский .
1. Стихотворение Пушкина 19 октября 1825 вызывает у меня смешанные чувства. Когда начинаешь читать произведение, проникаешься печалью, грустью, настольгией. Возникают мысли, что тебе жалко главного героя, его сложившуюся ситуацию.
2. Произведение передаёт в первой части о сожаление Пушкина, что он не смог приехать на встречу со своими близкими друзьями. Но потом, как будто осмыслив все, он понимает, что это не конец. И заканчивает произведение с яркой надеждой встретиться с ними в следующем году.
Объяснение:
И это заставляет чувствовать тебя облегчение, а настроение пронизано грустью и радостью, которые поочерёдно сменяют друг друга.
3. Ритм в строчках:
" Бог вам, друзья мои,
В заботах жизни, царской службы."
Стихотворение А.С.Пушкина написано пятистопным ямбом-это когда в каждой строчке есть 5 гласных, которые выделяются ударением при произношении . Ритм и рифмовка хорошо передаётся грусть и радость стихотворения, которые могут поочередно сменять друг друга.
4. Мне больше всего запомнились строки обращения Пушкина к своим друзьям из лицея:
" Друзья мои, прекрасен наш союз!
Он, как душа, неразделим и вечен-
Непоколебим, свободен и беспечен,
Срастался он под сенью дружных муз,
Куда бы нас не бросила судьбина
И счастие куда б ни повело,
Всё те же мы: нам целый мир чужбина,
Отечество нам Царское Село..."
Потому что это красиво звучит, похоже на радостный призыв Пушкина не забывать о Царском Селе, помнить, что оно-главный их дом, где они выросли и жили.