Кожен із нас користується різними повсякденними речами, які роблять наше життя легшим, а
іноді без них обійтися і зовсім неможливо. До таких речей належить і посуд. В умовах розвитку науково-
технічного прогресу люди прагнуть зробити своє життя більш екологічним, тому спробуємо дізнатися про
посуд із природних матеріалів (дерево, глина) та звернемося до витоків його виготовлення. Необхідно
систематизувати та узагальнити відомості про традиційний український посуд, зосередити увагу на
особливостях його застосування в Придніпровському регіоні.
Останнім часом і
в світі, і в Україні дедалі більшу увагу
приділяють екологічно чистим продуктам та
здоровому харчуванню. Однак, аби
споживати смачну їжу - не нашкодити
своєму здоров’ю, замало вибирати лише
корисні продукти. Не менш важливо
підібрати якісний посуд, який зробить страви
смачнішими та кориснішими.
Глиняний посуд у часи його використання українцями (в даному контексті обмежимося хронологічним періодом від кінця ХІХ – до першої половини ХХ століття), побутував як для повсякденного вжитку так і для здійснення обрядів під час свят. Взявши за основу останнє призначення, виокремлю його в умовну групу, яку назву «празниковий глиняний посуд». Цей посуд відрізняється від звичайного, повсякденного, часом використання, в окремих випадках – формами, декором чи окремими його елементами.
Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,
Кожен із нас користується різними повсякденними речами, які роблять наше життя легшим, а
іноді без них обійтися і зовсім неможливо. До таких речей належить і посуд. В умовах розвитку науково-
технічного прогресу люди прагнуть зробити своє життя більш екологічним, тому спробуємо дізнатися про
посуд із природних матеріалів (дерево, глина) та звернемося до витоків його виготовлення. Необхідно
систематизувати та узагальнити відомості про традиційний український посуд, зосередити увагу на
особливостях його застосування в Придніпровському регіоні.
Останнім часом і
в світі, і в Україні дедалі більшу увагу
приділяють екологічно чистим продуктам та
здоровому харчуванню. Однак, аби
споживати смачну їжу - не нашкодити
своєму здоров’ю, замало вибирати лише
корисні продукти. Не менш важливо
підібрати якісний посуд, який зробить страви
смачнішими та кориснішими.
Глиняний посуд у часи його використання українцями (в даному контексті обмежимося хронологічним періодом від кінця ХІХ – до першої половини ХХ століття), побутував як для повсякденного вжитку так і для здійснення обрядів під час свят. Взявши за основу останнє призначення, виокремлю його в умовну групу, яку назву «празниковий глиняний посуд». Цей посуд відрізняється від звичайного, повсякденного, часом використання, в окремих випадках – формами, декором чи окремими його елементами.
Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,