Модерна доба привчила нас бачити в історії насамперед «історію народів», «історію націй». Натомість в ранньому середньовіччі ніяких «національних держав» не існувало. І політична воля, спритність, а іноді і навіть хитрість володарів часто були куди вагомішим фактором державотворення, а не доволі ефемерне як на ті часи народне волевиявлення.
Объяснение:
Звісно, самі ці володарі не були "людьми без роду і племені". Проте часто-густо одноплемінники володаря складали хоч активну, але меншість серед його мешканців країни.
І, щоб зміцнити свою державу та утвердити її в колі сусідів, монархи – охоче чи не дуже – сприймали мову, релігію, культуру підкорених народів, насамперед тих, які знаходилися на вищому щаблі цивілізаційного розвитку.
В деяких випадках це, звісно, призводило до того, що одноплемінники володарів зрештою "розчинялися" серед упосліджених, але чисельніших їхніх підданих.
Але тоді, коли "перевдягання" дозволяло меншості набути досвід і навчитися керувати державою, вона досить швидко перетворювалася на більшість і перевершувала здобутки "вчителів".
Яскравим прикладом такого "конструювання державності", є історія Мьянми, або ж, як звикли називати цю державу у світі з колоніальної доби, Бірми. Варто зауважити, що бірманці не лише не складали більшості в населеній ними країні, а й не були у ній першопоселенцями.
Племена мьянма (такою насправді є самоназва цього народу – О.М.) з'явилися в країні не раніше IX сторіччя. І потрапили до неї разом з вояками володаря сусідньої держави Наньчжао, яка в ранньому середньовіччі обіймала територію теперішньої китайської провінції Сичуань.
У кількох війнах армія Наньчжао розгромила місцеву державу Шрікшетра, населену спорідненим із бірманцями, але все ж таки окремим народом п'ю. Столиця Шрікшетри Тарекітара була спалена, а її мешканців обернули на рабів і переселили до Наньчжао як звичайну військову здобич. Розорені і знелюднені були й сусідні області. До них і посунули переселенці з півночі.
Серед мігрантів були, зокрема, й племена мьянма. Вони заселили багату на родючі ґрунти долину Чауси та деякі сусідні землі. З часом бірманці поширили свій вплив і далі на захід, зокрема й на Паган (або ж за прийнятою нині транскрипцією Баган – О.М.) – фортецю, збудовану володарями Наньчжао для контролю над середньою течією найбільшої бірманської річки Іраваді.
Втім, на той час загарбники-наньчжао вже залишили непривітні для них південні краї і повернулися до своїх гір.
Модерна доба привчила нас бачити в історії насамперед «історію народів», «історію націй». Натомість в ранньому середньовіччі ніяких «національних держав» не існувало. І політична воля, спритність, а іноді і навіть хитрість володарів часто були куди вагомішим фактором державотворення, а не доволі ефемерне як на ті часи народне волевиявлення.
Объяснение:
Звісно, самі ці володарі не були "людьми без роду і племені". Проте часто-густо одноплемінники володаря складали хоч активну, але меншість серед його мешканців країни.
І, щоб зміцнити свою державу та утвердити її в колі сусідів, монархи – охоче чи не дуже – сприймали мову, релігію, культуру підкорених народів, насамперед тих, які знаходилися на вищому щаблі цивілізаційного розвитку.
В деяких випадках це, звісно, призводило до того, що одноплемінники володарів зрештою "розчинялися" серед упосліджених, але чисельніших їхніх підданих.
Але тоді, коли "перевдягання" дозволяло меншості набути досвід і навчитися керувати державою, вона досить швидко перетворювалася на більшість і перевершувала здобутки "вчителів".
Яскравим прикладом такого "конструювання державності", є історія Мьянми, або ж, як звикли називати цю державу у світі з колоніальної доби, Бірми. Варто зауважити, що бірманці не лише не складали більшості в населеній ними країні, а й не були у ній першопоселенцями.
Племена мьянма (такою насправді є самоназва цього народу – О.М.) з'явилися в країні не раніше IX сторіччя. І потрапили до неї разом з вояками володаря сусідньої держави Наньчжао, яка в ранньому середньовіччі обіймала територію теперішньої китайської провінції Сичуань.
У кількох війнах армія Наньчжао розгромила місцеву державу Шрікшетра, населену спорідненим із бірманцями, але все ж таки окремим народом п'ю. Столиця Шрікшетри Тарекітара була спалена, а її мешканців обернули на рабів і переселили до Наньчжао як звичайну військову здобич. Розорені і знелюднені були й сусідні області. До них і посунули переселенці з півночі.
Серед мігрантів були, зокрема, й племена мьянма. Вони заселили багату на родючі ґрунти долину Чауси та деякі сусідні землі. З часом бірманці поширили свій вплив і далі на захід, зокрема й на Паган (або ж за прийнятою нині транскрипцією Баган – О.М.) – фортецю, збудовану володарями Наньчжао для контролю над середньою течією найбільшої бірманської річки Іраваді.
Втім, на той час загарбники-наньчжао вже залишили непривітні для них південні краї і повернулися до своїх гір.
5 а.е. , 0.88
Объяснение:
Обозначения:
a - большая полуось
e - эксцентриситет
p - Перигелий(минимальное расстояние)
q - Афелий(максимальное)
Есть ещё c (= a - p)
Найдём формулу большой полуоси для перигелия и афелия:
2a = p+q
a = (p+q)/2
Найдём формулу эксцентриситета для перигелия и афелия:
e = c/a ; e = (a-p)/a
e = ( (p+q)/2 - p ) / ( (p+q)/2 )
Разделим числитель и знаменатель на 2:
e = ( p + q - 2p ) / ( p+q )
e = ( q - p ) / ( q + p )
Осталось подставить значения:
a = (p+q)/2 = (0.6 + 9.4)а.е./2 = 10а.е./2 = 5а.е.
e = ( q - p ) / ( q + p ) = (9.4 - 0.6)а.е. / (9.4 + 0.6)а.е. = 8.8/10 = 0.88