Парадокс кучи («Куча», «Сорит») — логический парадокс, сформулированный Евбулидом из Милета (IV век до н. э.)[1], связанный с неопределённостью предиката «быть кучей»[2].
Формулировка парадокса основана на базисной предпосылке, согласно которой одно зёрнышко не образует кучи, и индуктивной предпосылке, по которой добавление одного зёрнышка к совокупности, кучей не являющейся, несущественно для образования кучи. При принятии этих предпосылок никакая совокупность из сколь угодно большого количества зёрен не будет образовывать кучи, что противоречит представлению о существовании кучи из зёрен.
Известно множество вариаций в формулировке парадокса. Кроме позитивной («если к одному зерну добавлять по зёрнышку, то в какой момент образуется куча?»)[3], встречается и негативная формулировка: «если удалять из кучи в 1 млн зёрен по одному зёрнышку, с какого момента она перестаёт быть кучей?»[4]. Среди множества переложений самому Евбулиду принадлежит негативный вариант парадокса, известный как парадокс лысого: «если волосы с головы выпадают по одному, с какого момента человек становится лысым?». Упоминание парадокса в той или иной форме нередко встречается в художественных произведениях, например, в мультфильме «Как лечить удава» из цикла «38 попугаев» Слонёнок задаётся вопросом: «Сколько орехов нужно собрать, чтобы получилась целая куча?» — после чего персонажи в шуточной форме обсуждают парадокс кучи и связанные с ним сложности.
Парадокс используется как одно из обоснований рассмотрения нечёткой логики[5].
Одна з основних особливостей літератури XX століття полягає в її нерозривному зв’язку з явищами громадського життя. Міркування про дружбу й любов проходять на тлі соціально-політичних потрясінь і, по суті, невіддільні від міркувань про долі людства в XX столітті. Але у творчості Франсуази Саган тема любові й дружби звичайно залишається в рамках приватного життя людини. Письменниця часто зображує життя паризької богеми, до якого належать багато хто її герої, показує падіння сучасних вдач, тобто обрисовує широке соціальне тло, на якому розвиваються колізії її романів. Вона не включає індивідуальну щиросердечну драму героїв у контекст політичного життя країни. Це їй і не потрібно. Кожний герой, будучи частиною суспільства й існуючи за його законами, сповідаючи мораль легені, бездумного відношення до любові й дружби, до людських відносин, залишається духовно самотній і пожинає плоди свого легкодумства, свого егоїзму й своєї аморальності.
Франсуаза Саган написала свій перший роман в 1954 році. Роман «Здраствуй, смуток» був сприйнятий сучасниками як знамення епохи падіння вдач. У художньому світі Саган немає місця міцної й по-справжньому сильної людської прихильності: зародившись і зміцнівнув, це почуття неодмінно повинне загинути. Йому на зміну приходить інше почуття — почуття смутку й розчарування. Завдяки старанням героїні роману Сесіль, вірна й любляча Ганна залишає її батька й гине від нещасного випадку, а Сесіль знову знаходить відняту в неї радість життя, продовжує існування, повне легкодумства й розваг, але десь глибоко в її свідомості назавжди затаївся смуток. Цей смуток властивий всьому тому поколінню, що зображує Саган, поколінню, що розтрачує свої сили в погоні за задоволеннями й виявляється нездатним до на-вартого почуття.
Жиль Ланибье, молодий і процвітаючий журналіст, герой роману «Небагато сонця в холодній воді», уперше в житті зіштовхується із самовідданою й щирою любов’ю, що вносить у його життя Наталі. І він втрачає цю жінку, піддавшись помилковому почуттю захисту власного достоїнства й бажанню бути незалежним. Франсуаза Саган намагається досліджувати природу любові. Подібно письменникам «загубленого покоління», вона задає собі питання про її духовну або матеріальну сутність. Вона шукає відповіді на питання, що ж таке теперішня любов, де її джерела. Дуже часто духовна близькість героїв тримається на фізичному потязі й іде разом у їм. Той досвід, що поступово накопичують герої, обертається для них передчасним духовним старінням, втратою віри в мрії своєї юності.
Герой Саган споконвічно не здатний сприйняти й оцінити те, що письменниця називає «теперішньою любов’ю» (по-справжньому любить Ганна в романі «Здраствуй, смуток», Наталі — у романі «Небагато сонця в холодній воді»), він повинен пройти певний життєвий шлях, тільки тоді він зможе наблизитися до розуміння любові. У ряді романів Франсуази Саган звучить ще один мотив — мотив піднесеної любові парубка до літньої жінки. У цьому можна доглянути висновок автора про опустошенности молодого покоління, про його тягу до любові, що ніколи не буде задоволенО. В XX столітті відбувся розвиток внутрішньої драми особистості, що і відобразилося в літературі. Трагедія людини, що потерпли зміст свого життя, виявилася однієї з основних художніх моделей літератури. Міркування про дружбу й любов подані в контексті проблеми збереження людини як особистості.
Письменники різних художніх напрямків шукають сенс людського існування саме в цих моральних категоріях, у поняттях дружби й любові. Але можливість моральної перемоги людини пов’язана з його власним вибором, його індивідуальним рішенням.
Парадокс кучи («Куча», «Сорит») — логический парадокс, сформулированный Евбулидом из Милета (IV век до н. э.)[1], связанный с неопределённостью предиката «быть кучей»[2].
Формулировка парадокса основана на базисной предпосылке, согласно которой одно зёрнышко не образует кучи, и индуктивной предпосылке, по которой добавление одного зёрнышка к совокупности, кучей не являющейся, несущественно для образования кучи. При принятии этих предпосылок никакая совокупность из сколь угодно большого количества зёрен не будет образовывать кучи, что противоречит представлению о существовании кучи из зёрен.
Известно множество вариаций в формулировке парадокса. Кроме позитивной («если к одному зерну добавлять по зёрнышку, то в какой момент образуется куча?»)[3], встречается и негативная формулировка: «если удалять из кучи в 1 млн зёрен по одному зёрнышку, с какого момента она перестаёт быть кучей?»[4]. Среди множества переложений самому Евбулиду принадлежит негативный вариант парадокса, известный как парадокс лысого: «если волосы с головы выпадают по одному, с какого момента человек становится лысым?». Упоминание парадокса в той или иной форме нередко встречается в художественных произведениях, например, в мультфильме «Как лечить удава» из цикла «38 попугаев» Слонёнок задаётся вопросом: «Сколько орехов нужно собрать, чтобы получилась целая куча?» — после чего персонажи в шуточной форме обсуждают парадокс кучи и связанные с ним сложности.
Парадокс используется как одно из обоснований рассмотрения нечёткой логики[5].
Одна з основних особливостей літератури XX століття полягає в її нерозривному зв’язку з явищами громадського життя. Міркування про дружбу й любов проходять на тлі соціально-політичних потрясінь і, по суті, невіддільні від міркувань про долі людства в XX столітті. Але у творчості Франсуази Саган тема любові й дружби звичайно залишається в рамках приватного життя людини. Письменниця часто зображує життя паризької богеми, до якого належать багато хто її герої, показує падіння сучасних вдач, тобто обрисовує широке соціальне тло, на якому розвиваються колізії її романів. Вона не включає індивідуальну щиросердечну драму героїв у контекст політичного життя країни. Це їй і не потрібно. Кожний герой, будучи частиною суспільства й існуючи за його законами, сповідаючи мораль легені, бездумного відношення до любові й дружби, до людських відносин, залишається духовно самотній і пожинає плоди свого легкодумства, свого егоїзму й своєї аморальності.
Франсуаза Саган написала свій перший роман в 1954 році. Роман «Здраствуй, смуток» був сприйнятий сучасниками як знамення епохи падіння вдач. У художньому світі Саган немає місця міцної й по-справжньому сильної людської прихильності: зародившись і зміцнівнув, це почуття неодмінно повинне загинути. Йому на зміну приходить інше почуття — почуття смутку й розчарування. Завдяки старанням героїні роману Сесіль, вірна й любляча Ганна залишає її батька й гине від нещасного випадку, а Сесіль знову знаходить відняту в неї радість життя, продовжує існування, повне легкодумства й розваг, але десь глибоко в її свідомості назавжди затаївся смуток. Цей смуток властивий всьому тому поколінню, що зображує Саган, поколінню, що розтрачує свої сили в погоні за задоволеннями й виявляється нездатним до на-вартого почуття.
Жиль Ланибье, молодий і процвітаючий журналіст, герой роману «Небагато сонця в холодній воді», уперше в житті зіштовхується із самовідданою й щирою любов’ю, що вносить у його життя Наталі. І він втрачає цю жінку, піддавшись помилковому почуттю захисту власного достоїнства й бажанню бути незалежним. Франсуаза Саган намагається досліджувати природу любові. Подібно письменникам «загубленого покоління», вона задає собі питання про її духовну або матеріальну сутність. Вона шукає відповіді на питання, що ж таке теперішня любов, де її джерела. Дуже часто духовна близькість героїв тримається на фізичному потязі й іде разом у їм. Той досвід, що поступово накопичують герої, обертається для них передчасним духовним старінням, втратою віри в мрії своєї юності.
Герой Саган споконвічно не здатний сприйняти й оцінити те, що письменниця називає «теперішньою любов’ю» (по-справжньому любить Ганна в романі «Здраствуй, смуток», Наталі — у романі «Небагато сонця в холодній воді»), він повинен пройти певний життєвий шлях, тільки тоді він зможе наблизитися до розуміння любові. У ряді романів Франсуази Саган звучить ще один мотив — мотив піднесеної любові парубка до літньої жінки. У цьому можна доглянути висновок автора про опустошенности молодого покоління, про його тягу до любові, що ніколи не буде задоволенО. В XX столітті відбувся розвиток внутрішньої драми особистості, що і відобразилося в літературі. Трагедія людини, що потерпли зміст свого життя, виявилася однієї з основних художніх моделей літератури. Міркування про дружбу й любов подані в контексті проблеми збереження людини як особистості.
Письменники різних художніх напрямків шукають сенс людського існування саме в цих моральних категоріях, у поняттях дружби й любові. Але можливість моральної перемоги людини пов’язана з його власним вибором, його індивідуальним рішенням.