Пети́ция рабо́чих и жи́телей Санкт-Петербу́рга 9 января́ 1905 го́да — исторический документ, петиция или челобитная, с которой петербургские рабочие во главе со священником Георгием Гапоном шли к царю Николаю II в день Кровавого воскресенья, 9 (22) января 1905 года. Петиция была составлена 5—8 января 1905 года Георгием Гапоном и группой рабочих — лидеров «Собрания русских фабрично-заводских рабочих г. Санкт-Петербурга» (далее — «Собрания») при участии представителей демократической интеллигенции. Петиция содержала ряд требований, часть из которых имела политический, а часть — экономический характер. Главным требованием Петиции было уничтожение власти чиновников и созыв народного представительства в форме Учредительного собрания на основе всеобщего, прямого, тайного и равного голосования. Остальные требования петиции делились на три части: «Меры против невежества и бесправия русского народа», «Меры против нищеты народной» и «Меры против гнёта капитала над трудом». Общее количество требований доходило до семнадцати. Политические требования петиции, предполагавшие ограничение самодержавия, были расценены правительством как «дерзкие» и послужили причиной разгона рабочего шествия
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї. Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили.
Герої не вірять в справжню дружбу. Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.
Пети́ция рабо́чих и жи́телей Санкт-Петербу́рга 9 января́ 1905 го́да — исторический документ, петиция или челобитная, с которой петербургские рабочие во главе со священником Георгием Гапоном шли к царю Николаю II в день Кровавого воскресенья, 9 (22) января 1905 года. Петиция была составлена 5—8 января 1905 года Георгием Гапоном и группой рабочих — лидеров «Собрания русских фабрично-заводских рабочих г. Санкт-Петербурга» (далее — «Собрания») при участии представителей демократической интеллигенции. Петиция содержала ряд требований, часть из которых имела политический, а часть — экономический характер. Главным требованием Петиции было уничтожение власти чиновников и созыв народного представительства в форме Учредительного собрания на основе всеобщего, прямого, тайного и равного голосования. Остальные требования петиции делились на три части: «Меры против невежества и бесправия русского народа», «Меры против нищеты народной» и «Меры против гнёта капитала над трудом». Общее количество требований доходило до семнадцати. Политические требования петиции, предполагавшие ограничение самодержавия, были расценены правительством как «дерзкие» и послужили причиной разгона рабочего шествия
Обидва ще молоді і повні енергії. Від природи вони наділені гострим розумом. Інтелект героїв в основному набагато вище, ніж у людей їх оточення, тому вони відчувають себе самотніми.
Онєгіна навчав гувернер-іноземець, який намагався не перевантажувати вихованця наукою. Але Євген, все ж отримав непогану освіту завдяки своїй кмітливості та любові до читання. Печорін так само добре освічений.
Ставлення до любові теж зближує героїв. Вони рано навчилися «мистецтву» любові, вміли легко підкорювати жіночі серця. Однак самі навряд чи вміли по-справжньому любити, хоча і прагнули до ідеалу. Онєгіну набридли стосунки з дурними та брехливими столичними панянками, але любов чистої сільської дівчини він теж не прийняв.
Своїм суворою відмовою він поранив почуття щирої дівчини. Любовні перипетії Печоріна ще складніше. Найбільшим злочином була його пристрасть до юної Белли. Запалившись бажанням володіти дівчиною, він бере її в полон, закохує в себе, а потім, награвшись в почуття, забуває про неї. Обидва героя по-своєму відкидали суспільство, в якому жили.
Герої не вірять в справжню дружбу. Онєгін дружить з Ленським від нудьги. Печорін не підпускає до себе близько дружньо налаштованого до нього Максима Максимовича. При зустрічі зі старшим товаришем Печорін тримається демонстративно холодно. Хоча Максим Максимович все одно симпатизує герою, можливо відчуваючи його справжню душу.