Калина щедро оспівана народом. Вона гарна у всі пори року. Весною оздоблена квітками, восени і взимку — червоними ягодами.
Калина — як наречена, як весна,— красуня. Краса калини порівнюється з дівочою вродою.
Напевно, багато хто думав, чому в пісні співається: «Не рубай калину...» Адже її деревина не має промислового значення. Це так.
Але у сиву давнину калину винищували. З її деревини випалювали вугілля і робили шевські цвяхи. Ось звідки слова пісні.
У старому дореволюційному селі, а подекуди ще й тепер калина росте біля хат, пломеніючи жаринами ягід до глибокої осені або й взимку на фоні білого снігу. Одна із особливих рис калини: її ягоди від морозу стають смачнішими, не втрачають своїх властивостей — ні харчових, ні лікувальних. Мерзлі, вони місяцями зберігаються. Тож, зібравши врожай восени, люди не ховали калину, а вивішували пучки кетягів під стріхою хати надворі або на горищі чи в коморі.
Незрівнянним делікатесом селянина були пиріжки з буряками та калиною. З неї варили компоти, прохолоджуючі напої, соки, джеми.
Та вирощували калину не лише заради харчування. Вона «виганяє» з хати чимало недугів: запалення верхніх дихальних шляхів, золотуху в дітей, гіпертонію та багато інших захворювань. Використовуються не лише ягоди, а й листя, пагони, кора, практично — вся рослина.
Перетерті з цукром ягоди є добрим помічником у боротьбі з високим кров'яним тиском. Споживання щодня 5—10 грамів свіжих ягід допомагає від сильного сухого кашлю. Ягоди застосовують для виготовлення кондитерських та винно-горілчаних виробів. Вони містять в собі цукор, вітамін С, дубильні речовини та ефірну олію.
Відвари кори, зібраної і висушеної напровесні в час сокоруху, вживають як кровоспинний та заспокійливий засіб. Розтовчену кору 1—4-річних гілок і пагонів використовують для лікування ран, ураженої шкіри, кровотечі. У відварі калинової кори купають дітей, що запобігає захворюванню і виліковує золотуху та інші хвороби шкіри.
Простудному кашлю добре зарадить калиновий чай, виготовлений з 10 грамів сухих квіток і ягід на склянку окропу, а також свіжі ягоди, потовчені й розмішані з медом та розведені гарячою водою. Відвар квітів і ягід калини п'ють при гарячці та використовують для промивання ран.
Цей перелік можна доповнити ще і ще.
Маючи такий лікувальний універсалізм, калина в той же час росте бездоглядно. Ніхто й селекцією як слід не зайнявся, не розробив досконалої агротехніки. А даремно. Калина любить поживні місця, хоч непогано почуває себе і на досить сухих глинистих ґрунтах.
Росте звичайна калина майже по всій території Радянського Союзу. Зустрічається в лісах, на берегах річок, озер, потічків.
КАЛИНА
Калина щедро оспівана народом. Вона гарна у всі пори року. Весною оздоблена квітками, восени і взимку — червоними ягодами.
Калина — як наречена, як весна,— красуня. Краса калини порівнюється з дівочою вродою.
Напевно, багато хто думав, чому в пісні співається: «Не рубай калину...» Адже її деревина не має промислового значення. Це так.
Але у сиву давнину калину винищували. З її деревини випалювали вугілля і робили шевські цвяхи. Ось звідки слова пісні.
У старому дореволюційному селі, а подекуди ще й тепер калина росте біля хат, пломеніючи жаринами ягід до глибокої осені або й взимку на фоні білого снігу. Одна із особливих рис калини: її ягоди від морозу стають смачнішими, не втрачають своїх властивостей — ні харчових, ні лікувальних. Мерзлі, вони місяцями зберігаються. Тож, зібравши врожай восени, люди не ховали калину, а вивішували пучки кетягів під стріхою хати надворі або на горищі чи в коморі.
Незрівнянним делікатесом селянина були пиріжки з буряками та калиною. З неї варили компоти, прохолоджуючі напої, соки, джеми.
Та вирощували калину не лише заради харчування. Вона «виганяє» з хати чимало недугів: запалення верхніх дихальних шляхів, золотуху в дітей, гіпертонію та багато інших захворювань. Використовуються не лише ягоди, а й листя, пагони, кора, практично — вся рослина.
Перетерті з цукром ягоди є добрим помічником у боротьбі з високим кров'яним тиском. Споживання щодня 5—10 грамів свіжих ягід допомагає від сильного сухого кашлю. Ягоди застосовують для виготовлення кондитерських та винно-горілчаних виробів. Вони містять в собі цукор, вітамін С, дубильні речовини та ефірну олію.
Відвари кори, зібраної і висушеної напровесні в час сокоруху, вживають як кровоспинний та заспокійливий засіб. Розтовчену кору 1—4-річних гілок і пагонів використовують для лікування ран, ураженої шкіри, кровотечі. У відварі калинової кори купають дітей, що запобігає захворюванню і виліковує золотуху та інші хвороби шкіри.
Простудному кашлю добре зарадить калиновий чай, виготовлений з 10 грамів сухих квіток і ягід на склянку окропу, а також свіжі ягоди, потовчені й розмішані з медом та розведені гарячою водою. Відвар квітів і ягід калини п'ють при гарячці та використовують для промивання ран.
Цей перелік можна доповнити ще і ще.
Маючи такий лікувальний універсалізм, калина в той же час росте бездоглядно. Ніхто й селекцією як слід не зайнявся, не розробив досконалої агротехніки. А даремно. Калина любить поживні місця, хоч непогано почуває себе і на досить сухих глинистих ґрунтах.
Росте звичайна калина майже по всій території Радянського Союзу. Зустрічається в лісах, на берегах річок, озер, потічків.
Виявлено близько 120 видів калини