Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.
Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.