— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Вірш «Книги в червоній палітурці» написаний приблизно в період 1908-1910 pp. У той час М. Цвєтаєва почала готувати до друку свою першу книжку — «Вечірній альбом». Твір увійшов до розділу «Дитинство». Молода авторка відчувала, що ЇЇ дитинство відходить у минуле, попереду на неї чекало велике доросле життя. У подальшу путь вона взяла із собою незабутні враження та спогади про твори мистецтва (музики й літератури), які полюбила з дитинства.
Книги в красном переплете
Из рая детского житья
Вы мне привет прощальный шлете,
Неизменившие друзья
В потертом, красном переплете.
Чуть легкий выучен урок,
Бегу тот час же к вам, бывало,
— Уж поздно! — Мама, десять строк!.. —
Но, к счастью, мама забивала.
Марини Цвєтаєва. 1910 р.
Сестри Цвєтаєві. 1905 р.
Дрожат на люстрах огоньки...
Как хорошо за книгой дома!
Под Грига, Шумана, Кюи
Я узнавала судьбы Тома.
Темнеет, в воздухе свежо...
Том в счастье с Бэкки полон веры.
Вот с факелом Индеец Джо
Блуждает в сумраке пещеры...
Кладбище... Вещий крик совы...
(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки
Приемыш чопорной вдовы,
Как Диоген1, живущий в бочке.
Светлее солнца тронный зал,
Над стройным мальчиком — корона...
Вдруг — нищий! Боже! Он сказал:
«Позвольте, я наследник трона!»
Ушел во тьму, кто в ней возник.
Британии печальпы судьбы...
— О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?
О золотые Бремена,
Где взор смелей и сердце чище!
О золотые имена:
Гекк Финн, Том Сойер, Принц и Нищий2!
Книги в червоній палітурці
Із раю, де я ще дитя,
Мені шлете свої привіти,
Одвічні друзі на життя,
В червону палітурку вшиті.
Лишень я вивчу свій урок,
Тоді, бува, до вас біжу я,
— Вже пізно! — Мамо, ще рядок!..
Вона ж, на щастя, не слідкує.
У люстрі вогник миготить...
Із книгою так добре вдома!
Під Гріґа, Шумана, Кюї
Я пізнавала долю Тома.
Вечірня сутінь, свіжість, щем...
Том разом з Беккі щиро вірить.
Ось Індіанець Джо з вогнем
В печері темній зло сновидить...
І цвинтар... Віщий гук сови...
(Як страшно!) Мчить через купини
Приймак бундючної вдови,
Як Діоген, схиливши спину.
Ясний, як сонце, тронний зал,
Над хлопчиком струнким — корона...
О Боже! Злидар!.. Він сказав:
«Я нині спадкоємець трону!»
Хто з темряви — той в ній і зник.
Британії печальні долі...
— Чому ж серед червоних книг
Заснути знов не маю волі?
О золота ця сторона,
Де погляд вільний, в серці вирій!
О золоті ці імена:
Гек Фінн, Том Сойєр, Принц і Злидар!
(Переклад Богдана Сторохи)
1 Діоген — давньогрецький філософ, який за легендою жив у діжці.
2 Принц і злидар — герої повісті Марка Твена «Принц і злидар» — схожі один на одного англійський принц Едуард Тюдор і маленький жебрак Том Кенті, які ля велінням долі помінялися своїми ролями; потрапивши в незвичне середовище, кожен із них відкрив для себе важливі істини.
С. Дж. Гай. Цікава книжка. 1880і роки
Література і мистецтво
У вірші М. Цвєтаєвої згадуються імена великих композиторів XIX ст. — Едварда Ґріґа (Норвегія)» Роберта Шумана (Німеччина), Цезаря Кюї (Росія). Композиторів об’єднує те, що в їхніх творах знаходили втілення народні образи, казкові сюжети, природа рідного краю. їхня музика сповнена світла і радості, у ній немає тривоги Й напруження. Марині Цвєтаєвій дуже подобалася мелодія Е. Ґріґа -«Ранковий настрій». Ви можете за до нтернету.
Робота з текстом
1. З якими почуттями героїня вірша згадує про своє дитинство?
2. У яких кольорах авторка змальовує минулі роки? Що, на вашу думку, можуть означати ці кольори?
3. Якими вам видалися стосунки матері й доньки, домашня атмосфера у вірші?
4. Назвіть літературні твори, їх авторів і персонажів, що згадуються у вірші М. Цвєтаєвої.
5. Назвіть імена та прізвища композиторів, що згадуються у творі. Чому саме вони, на вашу думку, були близькими серцю героїні вірша?
6. Які епізоди з книжки «Пригоди Тома Сойєра» ви впізнали у вірші М. Цвєтаєвої?
7. Визначте в тексті слова, речення, засоби пунктуації, які вказують на сильні емоції, переживання героїні.
Знайдіть в українському перекладі епітети та метафори. Порівняйте їх із текстом оригіналу.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Вірш «Книги в червоній палітурці» написаний приблизно в період 1908-1910 pp. У той час М. Цвєтаєва почала готувати до друку свою першу книжку — «Вечірній альбом». Твір увійшов до розділу «Дитинство». Молода авторка відчувала, що ЇЇ дитинство відходить у минуле, попереду на неї чекало велике доросле життя. У подальшу путь вона взяла із собою незабутні враження та спогади про твори мистецтва (музики й літератури), які полюбила з дитинства.
Книги в красном переплете
Из рая детского житья
Вы мне привет прощальный шлете,
Неизменившие друзья
В потертом, красном переплете.
Чуть легкий выучен урок,
Бегу тот час же к вам, бывало,
— Уж поздно! — Мама, десять строк!.. —
Но, к счастью, мама забивала.
Марини Цвєтаєва. 1910 р.
Сестри Цвєтаєві. 1905 р.
Дрожат на люстрах огоньки...
Как хорошо за книгой дома!
Под Грига, Шумана, Кюи
Я узнавала судьбы Тома.
Темнеет, в воздухе свежо...
Том в счастье с Бэкки полон веры.
Вот с факелом Индеец Джо
Блуждает в сумраке пещеры...
Кладбище... Вещий крик совы...
(Мне страшно!) Вот летит чрез кочки
Приемыш чопорной вдовы,
Как Диоген1, живущий в бочке.
Светлее солнца тронный зал,
Над стройным мальчиком — корона...
Вдруг — нищий! Боже! Он сказал:
«Позвольте, я наследник трона!»
Ушел во тьму, кто в ней возник.
Британии печальпы судьбы...
— О, почему средь красных книг
Опять за лампой не уснуть бы?
О золотые Бремена,
Где взор смелей и сердце чище!
О золотые имена:
Гекк Финн, Том Сойер, Принц и Нищий2!
Книги в червоній палітурці
Із раю, де я ще дитя,
Мені шлете свої привіти,
Одвічні друзі на життя,
В червону палітурку вшиті.
Лишень я вивчу свій урок,
Тоді, бува, до вас біжу я,
— Вже пізно! — Мамо, ще рядок!..
Вона ж, на щастя, не слідкує.
У люстрі вогник миготить...
Із книгою так добре вдома!
Під Гріґа, Шумана, Кюї
Я пізнавала долю Тома.
Вечірня сутінь, свіжість, щем...
Том разом з Беккі щиро вірить.
Ось Індіанець Джо з вогнем
В печері темній зло сновидить...
І цвинтар... Віщий гук сови...
(Як страшно!) Мчить через купини
Приймак бундючної вдови,
Як Діоген, схиливши спину.
Ясний, як сонце, тронний зал,
Над хлопчиком струнким — корона...
О Боже! Злидар!.. Він сказав:
«Я нині спадкоємець трону!»
Хто з темряви — той в ній і зник.
Британії печальні долі...
— Чому ж серед червоних книг
Заснути знов не маю волі?
О золота ця сторона,
Де погляд вільний, в серці вирій!
О золоті ці імена:
Гек Фінн, Том Сойєр, Принц і Злидар!
(Переклад Богдана Сторохи)
1 Діоген — давньогрецький філософ, який за легендою жив у діжці.
2 Принц і злидар — герої повісті Марка Твена «Принц і злидар» — схожі один на одного англійський принц Едуард Тюдор і маленький жебрак Том Кенті, які ля велінням долі помінялися своїми ролями; потрапивши в незвичне середовище, кожен із них відкрив для себе важливі істини.
С. Дж. Гай. Цікава книжка. 1880і роки
Література і мистецтво
У вірші М. Цвєтаєвої згадуються імена великих композиторів XIX ст. — Едварда Ґріґа (Норвегія)» Роберта Шумана (Німеччина), Цезаря Кюї (Росія). Композиторів об’єднує те, що в їхніх творах знаходили втілення народні образи, казкові сюжети, природа рідного краю. їхня музика сповнена світла і радості, у ній немає тривоги Й напруження. Марині Цвєтаєвій дуже подобалася мелодія Е. Ґріґа -«Ранковий настрій». Ви можете за до нтернету.
Робота з текстом
1. З якими почуттями героїня вірша згадує про своє дитинство?
2. У яких кольорах авторка змальовує минулі роки? Що, на вашу думку, можуть означати ці кольори?
3. Якими вам видалися стосунки матері й доньки, домашня атмосфера у вірші?
4. Назвіть літературні твори, їх авторів і персонажів, що згадуються у вірші М. Цвєтаєвої.
5. Назвіть імена та прізвища композиторів, що згадуються у творі. Чому саме вони, на вашу думку, були близькими серцю героїні вірша?
6. Які епізоди з книжки «Пригоди Тома Сойєра» ви впізнали у вірші М. Цвєтаєвої?
7. Визначте в тексті слова, речення, засоби пунктуації, які вказують на сильні емоції, переживання героїні.
Знайдіть в українському перекладі епітети та метафори. Порівняйте їх із текстом оригіналу.