Основу традиционного хозяйства чувашей, как и других народов Среднего Поволжья, составляло земледелие в сочетании с животноводством.
Пашенным земледелием в середине I тысячелетия н.э. первыми в Среднем Поволжье начали заниматься именьковские племена и племена городецкой культуры (древняя мордва).
Известно, что волжские булгары-чуваши перекочевали в места, где население уже владело пашенным земледелием. До этого приазовские болгары занимались таборным кочеванием, основу их хозяйства составляло скотоводство. Но и пашенное земледелие им было известно. Крестьяне Волжской Булгарии пахали простейшим бесподошвенным ралом, его вытеснило затем рало с полозом. Из последнего в XI-XII вв. было построено пахотное орудие нового типа – тяжелый плуг, переворачивающий верхний пласт дерна, корней, кустарников и взрыхляющий почву. Акапуç (агабусь) у чувашей, сабан у татар являются модификацией этого орудия. Деревянный плуг, акапуç, имел колесный передок, лемех, односторонний отвал. В него впрягали 3-4 лошади, а обслуживали 3 человека: один пахал, второй погонял лошадей, третий по ходу работы чистил отвал от налипающей земли, корней, дерна.
Навіщо людям потрібен музей? Мабуть, щоб подивитися в минуле, мабуть, щоб згадати те приємне, що було колись, навіть за 100-200 або ж 1 000 років.
Ми з яким болем і горем дивилися, коли в Багдаді грабували музеї з найдавнішими експонатами. Це біль, це знищення історії. Ми повинні навіть розбиту чашечку, але берегти для історії, для дітей, для майбутнього.
Збільшується кількість відвідувачів не лише в музеях, в бібліотеках, в кінотеатрах, театрально видовищні заклади... Мабуть, життя стає стабільнішим, в людей з’являються певні кошти, які вони можуть відкласти для задоволення культурних потреб.
Якщо говорити про музеї, то багато є невеличких унікальних музеїв. Навіть музей-квартира, але вона своєрідна, вона унікальна, ніде такої в світі немає. Взяти б хоча на Андріївському узвозі “Музей однієї вулиці”. Скільки він вже вигравав конкурсів, призів! Здавалося, там нічого такого архіісторичного нема сторія однієї вулиці, але люди туди йдуть, люди шанують, людям подобається цей музей.
Якщо говорити про меморіальні музеї корифеїв української культури, діячів культури, то, дійсно, це тут для науки, для всього.
Основу традиционного хозяйства чувашей, как и других народов Среднего Поволжья, составляло земледелие в сочетании с животноводством.
Пашенным земледелием в середине I тысячелетия н.э. первыми в Среднем Поволжье начали заниматься именьковские племена и племена городецкой культуры (древняя мордва).
Известно, что волжские булгары-чуваши перекочевали в места, где население уже владело пашенным земледелием. До этого приазовские болгары занимались таборным кочеванием, основу их хозяйства составляло скотоводство. Но и пашенное земледелие им было известно. Крестьяне Волжской Булгарии пахали простейшим бесподошвенным ралом, его вытеснило затем рало с полозом. Из последнего в XI-XII вв. было построено пахотное орудие нового типа – тяжелый плуг, переворачивающий верхний пласт дерна, корней, кустарников и взрыхляющий почву. Акапуç (агабусь) у чувашей, сабан у татар являются модификацией этого орудия. Деревянный плуг, акапуç, имел колесный передок, лемех, односторонний отвал. В него впрягали 3-4 лошади, а обслуживали 3 человека: один пахал, второй погонял лошадей, третий по ходу работы чистил отвал от налипающей земли, корней, дерна.
Объяснение:
Навіщо людям потрібен музей? Мабуть, щоб подивитися в минуле, мабуть, щоб згадати те приємне, що було колись, навіть за 100-200 або ж 1 000 років.
Ми з яким болем і горем дивилися, коли в Багдаді грабували музеї з найдавнішими експонатами. Це біль, це знищення історії. Ми повинні навіть розбиту чашечку, але берегти для історії, для дітей, для майбутнього.
Збільшується кількість відвідувачів не лише в музеях, в бібліотеках, в кінотеатрах, театрально видовищні заклади... Мабуть, життя стає стабільнішим, в людей з’являються певні кошти, які вони можуть відкласти для задоволення культурних потреб.
Якщо говорити про музеї, то багато є невеличких унікальних музеїв. Навіть музей-квартира, але вона своєрідна, вона унікальна, ніде такої в світі немає. Взяти б хоча на Андріївському узвозі “Музей однієї вулиці”. Скільки він вже вигравав конкурсів, призів! Здавалося, там нічого такого архіісторичного нема сторія однієї вулиці, але люди туди йдуть, люди шанують, людям подобається цей музей.
Якщо говорити про меморіальні музеї корифеїв української культури, діячів культури, то, дійсно, це тут для науки, для всього.
Объяснение: