3. як історичні джерела визначають причини та наслідки руїни? у літописі самійла величка про становище на правобережжі наприкінці 70-х рр. 17 ст. читаємо: «перед моїми очима постали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись висипані працею людською, як гори й горби. всі вони правили тоді за пристановище й поселення диких звірів. я побачив, що фортеці, які траплялися нам на шляху у військовому поході, одні стоять малолюдні, інші зовсім спорожніли - розруйновані, зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур’яном і повні лише червів і зміїв, й усякого гаддя, що там гніздилося. роздивившись, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям широкі тогобічні україно-малоросійські поля й розлогі долини, ліси і великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера. і це був той край, якого правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм світу - він був немовби друга обітована земля, що кипіла медом і молоком. бачив я, окрім того, в різних місцях багато людських кісток, сухих і голих - їх покривало саме тільки небо». знаний педагог, письменник та громадський діяч кінця 19 - початку 20 ст. борис грінченко про причини руїни зауважував: «власне ще з давніх-давен українсько-руське громадянство мало знало, що то таке йти вкупі. поруч з і. виговським стоїть пушкар, поруч з дорошенком стоїть многогрішний та ханенко, не кажучи вже про брюховецьких, ів, лісовських. і кожен з тих згаданих веде за собою якусь частку україни, і всі вкупі, волею чи неволею, заливають україну кров’ю, повивають її вогнем і з багатої, пишно-барвистої, сяйвом соняшним та волею повитої країни роблять розлогу труну народну, ховають у ній українську волю, українське право, українське добро, і історія пише “руїна” там, де колись було осяйне слово “життя”. минуле не минається дурно сьогочасному. воно зоставляє наслідки навіки. і ми бачимо, що й тепер, як і тоді, ми не знаємо, що то значить - іти вкупі».
Казахи – кочевой народ, который сегодня перешел к оседлому образу жизни, но бережно хранит свои традиции, формировавшиеся на протяжении тысячелетий. Постоянные переезды по бескрайним степям, жизнь маленькими группами, особенности религиозных верований – всё это создало уникальный комплекс обрядов и обычаев, которые сегодня принято называть традициями Казахстана. Некоторые традиции развивать практические навыки выживания, другие имели сакральное значение, некоторая часть создавалась для развития взаимоотношений и социализации, а какие-то стали основой для формирования культуры казахского народа и его идентичности.
Сегодня традиции Казахстана – это часть национальной доктрины, которая базируется на четырех принципах: доверие, открытость, терпимость, традиции. Руководство страны поддерживает сохранение и возрождение национальных традиций, существуют организации, ведущие работу по распространению информации об истории и традициях казахского народа.
Менің қалам Мен Ақтөбе қаласында тұрамын. Бұл менің сүйікті қалам. Мен осы өлкеде туып өстім. Осы қаламда көптеген достарым бар. Ақтөбе қаласының ескерткіштері де барып көруге тұрарлық көрнекті орындардың біріне жатады. Ескерткіш жанында көптеген үлкен шаралар өткізіліп тұрады. Мереке күндері адамдар көптеп жиналады. Сонымен бірге қаламызда саябақтар көп. Балалар саябақта велосипедтер мен скейтбордтар теуіп ойнайды. Біздің қаланың көшелері кең,үлкен. Үлкен көшелерде субұрқақтар орналасқан. Қаламыздың әдемі болуы үшін көп ағаштар, гүлдер отырғызылған. Өзімнің қалам туралы мына өлеңді арнаймын. Менің қалам – Ақтөбе Тамсанады бәріде Жайнай берді гүлдене Табиғаты ерекше Менің қаламның болашағы қандай жарқын болса, біздің болашағымыз да жақсы болады. Көркейе бер, Ақтөбем! НАДЕЮСЬ ОТМЕТЬ САМЫМ ЛУЧШИМ