2. Порівняйте визначення понять “методи виховання” подані у різних посібниках з педагогіки, знайдіть спільне та відмінне. Назвіть категоріальні ознаки (ключові слова) в означенні вибраного Вами поняття “метод виховання”. Поясніть свій вибір. Метод виховання іб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання іб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.
З книги Максимюка
Метод виховання (від гр. methodos - шлях до чогось іб пізнання, дослідження іб спільної діяльності вихователя і вихованців, який використовується для вироблення у них соціально цінних якостей і властивостей.
З книги Нелі Мойсенюк
Ну і інші теж можна використати, як зможете.
ЗРОБИТИ ПОТРІБНО ДО СУБОТИ ! !
Могильник Шиликты (каз. Шілікті қорымы) — раннесакские курганы, расположенные в Зайсанском районе Восточно-Казахстанской области, в долине, окружённой хребтами Тарбагатай, Сауыр, Манырак, в 100 км южнее озера Зайсан.
Исследование и защита
В начале XX века памятники Шиликтинской долины обследовал гидротехник из Семипалатинска Г. Н. Бокий. Планомерное исследование курганов началось в середине — второй половине XX века. Восточно-Казахстанская экспедиция ЛО ИА СССР под руководством С. С. Черникова в 1949 году провела археологическую разведку, а затем раскопки кургана № 7 при участии сотрудников Центрального музея Казахстана и ИИАЭ АН КазССР. В 1960 году были исследованы курганы № 3, 4, 5; в начале 1970-х годов — № 35, 2а, 10[1].
В 1982 году могильник Шиликты был включён в список памятников истории и культуры республиканского значения и взят под охрану государства[2].
Археологические исследования памятников Шиликты были возобновлены в 2003 году археологической экспедицией КазНУ имени аль-Фараби под руководством А. Т. Толеубаева раскопками отдельных курганов могильников Шиликты-1, 2, 3[1].
Описание
Всего выявлено более 200 курганов эпохи ранних кочевников, включая 50 — «царских», диаметром до 100 м при высоте 8-10 м. Около 120 курганов сосредоточены в центре долины, на участке размерами около 1×6 км[1].
Курган № 5 (диаметр 66 м, высота 6 м), материалы которого получили наибольшую известность, был обследован в 1960 году. Курган представлял собой прямоугольную конструкцию из брёвен лиственницы, зазоры между которыми были заполнены камнем. Сооружение размером 4,8×4,6 м и высотой 1,2 м было заглублено в грунт на 1 м. С восточной стороны находился дромос. По основанию курган был ограждён кольцом из трёх рядов крупного камня. Несмотря на то, что курган был разграблен в древности, в нём были найдены образцы золотых изделий, выполненных в традициях скифо-сибирского «звериного стиля» — 535 золотых предметов. Среди них бляшки в виде оленей с подогнутыми ногами, украшавшие колчан; контурные фигурки орлов с повёрнутой назад головой; свернувшиеся в кольцо кошачьи хищники; вырезанные из фольги фигурки кабанов и рыбы, декорированной вставками бирюзы и зернью; бляшки в виде птицы с распростёртыми крыльями и др. С остатками колчана выявлено 13 бронзовых наконечников стрел[1].
Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між "своїм" і "чужим" художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму "Пластилінова ворона". Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)
Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Поєтмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не "витають" над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зумисних і несвідомих цитувань, алюзій, "чужих" метафор і образів. Така "демократизація" літератури взаємодіє з любов'ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.
Зникає і розподіл літературних жанрів на "високі" і "низькі". Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися "низькими" чи недостатньо "літературними" (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими "заслуженими" жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.