1. Перечислите римские портреты, о которых рассказывает в фильме Александр Бутягин. 2. Назовите главные черты римского портрета (называем не менее трёх, можно больше).
Роман «Красное и черное» справедливо считается одним из шедевров Стендаля. Это роман о современности, о французском обществе периода Реставрации, взятое в широком диапазоне. Перед читателем разворачивается жизнь провинции и столицы, разных классов и прослоек - провинциальной и столичной аристократии, буржуазии, духовенства, даже в определенной мере социальных низов, ведь главный герой произведения, Жульен Сорель, сын плотника. Роман имеет подзаголовок «Хроника XIX столетия», что, тем не менее, не означает дистанционирования от изображаемого в рассказе. Под XIX ст. здесь понимается период Реставрации (предыдущий период Империи автор связывает с революцией 1789-1799 г.г., т.е. с XVIII ст.), а «хроника» означает намерение исторически достоверно рассказать об этом периоде.
Роман был написан в последние месяцы существования режима Реставрации, в предчувствии его близкого краха, и стал своеобразным итогом этого периода и вместе с тем приговором ему.
Возобновленная оккупационными войсками монархия Бурбон была дворянской монархией, т.е. политическая власть принадлежала дворянству. Однако буржуазия уже властвовала в экономике и готовилась взять в свои руки политическую власть, что и произошло, как только Стендаль дописал роман. Эта повторная победа - после революции конца XVIII ст. - была неминуемой уже и потому, что дворянство неуклонно пронималось буржуазным духом, деньги и имущественные интересы для него тоже становились главными ценностями жизни. Изображая в первой части романа провинциальный Верьер, Стендаль пишет: здесь «властвует зачумленная атмосфера мелких денежных интересов, здесь “приносить прибыль” - великое слово, от которого зависит все».
Мэр города аристократ де Реналь, который гордится своим происхождением, также занимается предпринимательством, он является хозяином фабрики гвоздей, которая приносит неплохую прибыль. Произведение наполнено социальной динамикой, которая укладывается в основной вектор движения истории. Изображая аристократов и буржуа, Стендаль отображает их противостояние на общественной арене, вытеснение аристократии, которая опирается на родословную и поддержку правительства, буржуазию, для которой главным орудием являются деньги. Особенно наглядно это показывается в провинции. В маленькому Верьере тоже бурлят политические страсти - между дворянином де Реналем и буржуа-выскочкой Вально происходит отчаянная борьба за должность мэра. В конце романа автор сообщает об избрании Вально и оценивает это как победу активного мошенника над пассивным честолюбцем.
Отнюдь не симпатизируя аристократии (писатель принадлежал к партии либералов), Стендаль целиком черной краской изображает буржуа Вально. Этот персонаж показывает отсутствие воспитания и культуры, любых моральных основ к низости и подлости ради выгоды, вульгарность чувств и вкусов. Во второй части произведения действие переносится в Париж, в среду столичной аристократии, которая возникает в не менее критическом освещении. Молодые аристократы - прекрасно вышколенные, имеют безупречные манеры, но безликие и безынициативные, не самостоятельно мыслить и действовать. Чуть ли не более всего в своей жизни они заботятся о том, чтобы ни в коем случае не нарушить пристойность и правила высшего общества. Сравнивая их с простолюдином Жульеном Сорелем, умная и проникновенная Матильда де ла Моль без колебаний отдает предпочтение секретарю своего отца Сорелю, которому присущи энергичность, сильный характер, воля и решительность.
Старшее поколение аристократии пережило революцию и эмиграцию, но так ничего и не поняло, ничему не научилось. Вместо того, чтобы думать о сохранении добытого благодаря Реставрации, эти люди устраивают провокационный заговор, направленный на то, чтобы с европейских монархов покончить с либералами и полностью возобновить «старый порядок». Как старшее, так и молодое поколение аристократов панически боятся новой революции, их преследует призрак якобинской диктатуры. Обводя взглядом современное общество, Стендаль видит, что в нем властвуют борьба между слоями и прослойками.
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.
Роман «Красное и черное» справедливо считается одним из шедевров Стендаля. Это роман о современности, о французском обществе периода Реставрации, взятое в широком диапазоне. Перед читателем разворачивается жизнь провинции и столицы, разных классов и прослоек - провинциальной и столичной аристократии, буржуазии, духовенства, даже в определенной мере социальных низов, ведь главный герой произведения, Жульен Сорель, сын плотника. Роман имеет подзаголовок «Хроника XIX столетия», что, тем не менее, не означает дистанционирования от изображаемого в рассказе. Под XIX ст. здесь понимается период Реставрации (предыдущий период Империи автор связывает с революцией 1789-1799 г.г., т.е. с XVIII ст.), а «хроника» означает намерение исторически достоверно рассказать об этом периоде.
Роман был написан в последние месяцы существования режима Реставрации, в предчувствии его близкого краха, и стал своеобразным итогом этого периода и вместе с тем приговором ему.
Возобновленная оккупационными войсками монархия Бурбон была дворянской монархией, т.е. политическая власть принадлежала дворянству. Однако буржуазия уже властвовала в экономике и готовилась взять в свои руки политическую власть, что и произошло, как только Стендаль дописал роман. Эта повторная победа - после революции конца XVIII ст. - была неминуемой уже и потому, что дворянство неуклонно пронималось буржуазным духом, деньги и имущественные интересы для него тоже становились главными ценностями жизни. Изображая в первой части романа провинциальный Верьер, Стендаль пишет: здесь «властвует зачумленная атмосфера мелких денежных интересов, здесь “приносить прибыль” - великое слово, от которого зависит все».
Мэр города аристократ де Реналь, который гордится своим происхождением, также занимается предпринимательством, он является хозяином фабрики гвоздей, которая приносит неплохую прибыль. Произведение наполнено социальной динамикой, которая укладывается в основной вектор движения истории. Изображая аристократов и буржуа, Стендаль отображает их противостояние на общественной арене, вытеснение аристократии, которая опирается на родословную и поддержку правительства, буржуазию, для которой главным орудием являются деньги. Особенно наглядно это показывается в провинции. В маленькому Верьере тоже бурлят политические страсти - между дворянином де Реналем и буржуа-выскочкой Вально происходит отчаянная борьба за должность мэра. В конце романа автор сообщает об избрании Вально и оценивает это как победу активного мошенника над пассивным честолюбцем.
Отнюдь не симпатизируя аристократии (писатель принадлежал к партии либералов), Стендаль целиком черной краской изображает буржуа Вально. Этот персонаж показывает отсутствие воспитания и культуры, любых моральных основ к низости и подлости ради выгоды, вульгарность чувств и вкусов. Во второй части произведения действие переносится в Париж, в среду столичной аристократии, которая возникает в не менее критическом освещении. Молодые аристократы - прекрасно вышколенные, имеют безупречные манеры, но безликие и безынициативные, не самостоятельно мыслить и действовать. Чуть ли не более всего в своей жизни они заботятся о том, чтобы ни в коем случае не нарушить пристойность и правила высшего общества. Сравнивая их с простолюдином Жульеном Сорелем, умная и проникновенная Матильда де ла Моль без колебаний отдает предпочтение секретарю своего отца Сорелю, которому присущи энергичность, сильный характер, воля и решительность.
Старшее поколение аристократии пережило революцию и эмиграцию, но так ничего и не поняло, ничему не научилось. Вместо того, чтобы думать о сохранении добытого благодаря Реставрации, эти люди устраивают провокационный заговор, направленный на то, чтобы с европейских монархов покончить с либералами и полностью возобновить «старый порядок». Как старшее, так и молодое поколение аристократов панически боятся новой революции, их преследует призрак якобинской диктатуры. Обводя взглядом современное общество, Стендаль видит, что в нем властвуют борьба между слоями и прослойками.
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.