1. Каково внутреннее строение листа? 2. Из чего состоит кожица листа?
3. Чем отличаются клетки мякоти листа от клеток ко-
жицы?
4. Из чего состоят устьица листа?
5. Какие ткани имеются в листьях?

ответ: Звичайні хлопці п'ятикласники приїхали у звичайнісіньке село до звичайної бабусі. Але їх очікували не зовсім звичайні пригоди...

Объяснение: Від сільського хлопця велосипедиста Василя вони дізналися про страшне чудовисько, яке живе у лісовому озері і лякає мешканців села.

Хлопці знаходять дивні сліди і починають висліджувати страшного звіра. Для цього вони навіть починають вивчати зоологію. Чудовисько отримує ім'я- Митькозавр.

І от, однієї ночі Митьку і Сергійку пощастило (а може й ні...) побачити чудовисько. Хлопці вже уявляють,як буде заздрити їм вчителька з ботаніки, але  Митькозавр починає... кричати голосом Василя!

Нарешті п'ятикласники розуміють,що їх обдурили, як малюків.

Хоча зовсім не жалкують. Тому що таких цікавих і корисних канікул у них не було ніколи.

Жив собі вовк. Він був не такий, як його побратими - не було в нього люті, і він всього боявся. Тому ховався весь час. Одного разу, повернувшись до своєї схованки, він знайшов під кущем бузини грозове дитя. В тому, що воно було дитя грози, не було і сумніву - в очах його мерехтіли блискавки, і обличчя було, наче виткане з хмар. Вовк дуже перелякався, але дитина не робила ані руху. Заспокоївшись, він взяв її до себе у нору. Йшли роки, боязкий вовк прив.язався до дитя, наче до себе самого. Але гроза не може жити в неволі - їй треба простір, щоб розгорнутися. От і трапилось так, що однієї ночі вовк прокинувся від шурхоту - а перед ним стоїть гроза з журавлиними крилами у руках - мабуть вдалось вкрасти, поки журавель спав. Ані слова не кажучи, змахнула гроза крилами і злетіла в небо. Але, піднявшись вгору, тієї ж миті впала. Серце у вовка наче розірвалося навпіл, так він перелякався, але не за себе вже, а за іншого. Такий страх додає хоробрості. Помчав він лісом, полями, невідомими стежками туди, куди, здавалося, впало грозове дитя. На шляху зустрічались йому інші вовки, навіть ще більш небезпечні звірі, але тікали від його цілеспрямованого погляду. Так-таки вовк знайшов свою рідну дитину. Довго зализував їй рани, а потім навіть довелося вчити її літати. Все ж таки, одного дня це сталося - коли вечір палав усіма барвами, дитина простилася з батьком і зникла десь за сонцем. З того дня вовка нерідко можна було побачити на пагорбі, коли він вдивлявся в захід. Більш не спадало йому на думку те, що можна чогось боятись. Бо любов творить серця безстрашними.