Ракоподібні мешкають у прісних та солоних водоймах, лише небагато з них пристосувались до життя на суходолі.
Тіло ракоподібних складається з двох відділів: головогрудей і черевця. На голові є антенули та антени. Шість пар видозмінених кінцівок утворюють гризучий ротовий апарат: перша пара утворює верхню щелепу, друга і третя — нижню щелепу, наступні три пари — ногощелепи (подрібнюють їжу, фільтрують її, підносять до рота).
У ракоподібних 5 пар ходильних ніг (перша пара несе клешні — органи нападу та захисту). Черевні кінцівки є тільки у вищих раків.
Вони виконують найчастіше не рухову, а інші функції: дихальну, органів копуляції.
Травна система складається з трьох відділів. Кишка хітинізована. Це важливо для перетирання їжі. Шлунок розділений на жувальний і цідильний. Є травна залоза. Задня кишка закінчується анальним отвором.
У багатьох ракоподібних спеціальні органи дихання відсутні. Вони дихають через тонкі покриви тіла. Інші ракоподібні дихають через шкірні зябра, що тісно пов’язані з кінцівками.
Кровоносна система ракоподібних незамкнена, тобто гемолімфа тече не тільки по судинах, а й виливається в порожнину тіла.
Органами виділення у ракоподібних є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються біля основи довгих вусиків.
У ракоподібних органи чуттів представлені складними фасетованими очима, органами дотику та нюху (на вусиках), рівноваги (при основі коротких вусиків).
Ракоподібні переважно роздільностатеві. Розвиток прямий або з метаморфозом. Ракам притаманна турбота про потомство.
Клас Ракоподібні поділяють на 5 підкласів, що об’єднують близько 40 тисяч видів, з них в Україні — понад 400.
Ракоподібні відіграють значну роль у водних екосистемах як консументи різних порядків. Вони мають велике практичне значення як корм для риб і китів, об’єкт промислу людини (омари, лангусти, краби, креветки), компонентів обростання підводних споруд та днищ суден, проміжних хазяїв гельмінтів тощо.
Биологическая эволю́ция (от лат. evolutio — «развёртывание») — естественный процесс развития живой природы, сопровождающийся изменением генетического состава популяций, формированием адаптаций, видообразованием и вымиранием видов, преобразованием экосистем и биосферы в целом.
Существует несколько эволюционных теорий, объясняющих механизмы, лежащие в основе эволюционных процессов. В данный момент наиболее общепринятой является синтетическая теория эволюции (СТЭ), являющаяся синтезом классического дарвинизма и популяционной генетики[1]. СТЭ позволяет объяснить связь материала эволюции (генетические мутации) и механизма эволюции (естественный отбор). В рамках СТЭ эволюция определяется как процесс изменения частот аллелей генов в популяциях организмов в течение времени, превышающего продолжительность жизни одного поколения[2].
Чарлз Дарвин первым сформулировал теорию эволюции путём естественного отбора. Эволюция путём естественного отбора — это процесс, который следует из трёх фактов о популяциях: 1) рождается больше потомства, чем может выжить; 2) у разных организмов разные черты, что приводит к различиям в выживаемости и вероятности оставить потомство; 3) эти черты — наследуемые. Эти условия приводят к появлению внутривидовой конкуренции и избирательной элиминации наименее при к среде особей, что ведёт к увеличению в следующем поколении доли особей, черты которых выживанию и размножению в этой среде. Естественный отбор — единственная известная причина адаптаций, но не единственная причина эволюции. К числу неадаптивных причин относятся генетический дрейф, поток генов и мутации.
Несмотря на неоднозначное восприятие в обществе, эволюция как естественный процесс является твёрдо установленным научным фактом, имеет огромное количество доказательств и не вызывает сомнений в научном сообществе[3]. В то же время отдельные аспекты теорий, объясняющих механизмы эволюции, являются предметом научных дискуссий. Открытия в эволюционной биологии оказали огромное влияние не только на традиционные области биологии, но и на другие академические дисциплины, например, антропологию, психологию. Представления об эволюции стали основой современных концепций сельского хозяйства, охраны окружающей среды, широко используются в медицине, биотехнологии и многих других социально значимых областях человеческой деятельности[4].
Тіло ракоподібних складається з двох відділів: головогрудей і черевця. На голові є антенули та антени. Шість пар видозмінених кінцівок утворюють гризучий ротовий апарат: перша пара утворює верхню щелепу, друга і третя — нижню щелепу, наступні три пари — ногощелепи (подрібнюють їжу, фільтрують її, підносять до рота).
У ракоподібних 5 пар ходильних ніг (перша пара несе клешні — органи нападу та захисту). Черевні кінцівки є тільки у вищих раків.
Вони виконують найчастіше не рухову, а інші функції: дихальну, органів копуляції.
Травна система складається з трьох відділів. Кишка хітинізована. Це важливо для перетирання їжі. Шлунок розділений на жувальний і цідильний. Є травна залоза. Задня кишка закінчується анальним отвором.
У багатьох ракоподібних спеціальні органи дихання відсутні. Вони дихають через тонкі покриви тіла. Інші ракоподібні дихають через шкірні зябра, що тісно пов’язані з кінцівками.
Кровоносна система ракоподібних незамкнена, тобто гемолімфа тече не тільки по судинах, а й виливається в порожнину тіла.
Органами виділення у ракоподібних є пара зелених залоз, протоки яких відкриваються біля основи довгих вусиків.
У ракоподібних органи чуттів представлені складними фасетованими очима, органами дотику та нюху (на вусиках), рівноваги (при основі коротких вусиків).
Ракоподібні переважно роздільностатеві. Розвиток прямий або з метаморфозом. Ракам притаманна турбота про потомство.
Клас Ракоподібні поділяють на 5 підкласів, що об’єднують близько 40 тисяч видів, з них в Україні — понад 400.
Ракоподібні відіграють значну роль у водних екосистемах як консументи різних порядків. Вони мають велике практичне значення як корм для риб і китів, об’єкт промислу людини (омари, лангусти, краби, креветки), компонентів обростання підводних споруд та днищ суден, проміжних хазяїв гельмінтів тощо.
Биологическая эволю́ция (от лат. evolutio — «развёртывание») — естественный процесс развития живой природы, сопровождающийся изменением генетического состава популяций, формированием адаптаций, видообразованием и вымиранием видов, преобразованием экосистем и биосферы в целом.
Существует несколько эволюционных теорий, объясняющих механизмы, лежащие в основе эволюционных процессов. В данный момент наиболее общепринятой является синтетическая теория эволюции (СТЭ), являющаяся синтезом классического дарвинизма и популяционной генетики[1]. СТЭ позволяет объяснить связь материала эволюции (генетические мутации) и механизма эволюции (естественный отбор). В рамках СТЭ эволюция определяется как процесс изменения частот аллелей генов в популяциях организмов в течение времени, превышающего продолжительность жизни одного поколения[2].
Чарлз Дарвин первым сформулировал теорию эволюции путём естественного отбора. Эволюция путём естественного отбора — это процесс, который следует из трёх фактов о популяциях: 1) рождается больше потомства, чем может выжить; 2) у разных организмов разные черты, что приводит к различиям в выживаемости и вероятности оставить потомство; 3) эти черты — наследуемые. Эти условия приводят к появлению внутривидовой конкуренции и избирательной элиминации наименее при к среде особей, что ведёт к увеличению в следующем поколении доли особей, черты которых выживанию и размножению в этой среде. Естественный отбор — единственная известная причина адаптаций, но не единственная причина эволюции. К числу неадаптивных причин относятся генетический дрейф, поток генов и мутации.
Несмотря на неоднозначное восприятие в обществе, эволюция как естественный процесс является твёрдо установленным научным фактом, имеет огромное количество доказательств и не вызывает сомнений в научном сообществе[3]. В то же время отдельные аспекты теорий, объясняющих механизмы эволюции, являются предметом научных дискуссий. Открытия в эволюционной биологии оказали огромное влияние не только на традиционные области биологии, но и на другие академические дисциплины, например, антропологию, психологию. Представления об эволюции стали основой современных концепций сельского хозяйства, охраны окружающей среды, широко используются в медицине, биотехнологии и многих других социально значимых областях человеческой деятельности[4].