Покровы покровы большинства животных состоят из наружного слоя — эпидермиса (эктодерма) — и внутреннего слоя — кориума (мезодерма). сообщение животного с внешней средой всегда осуществляется через эктодерму. поэтому восприятие раздражения, чувствительность и защита представляют собой основные функции эктодермы, особенно у беспозвоночных животных. у беспозвоночных эпидермис однослойный, чаще всего цилиндрический или синцитиальный. у низших форм (турбеллярии) он мерцательный (снабжен ресничками). мерцательный эпителий характерен для личинок многих беспозвоночных (кроме членистоногих и нематод). такой ресничный покров является наиболее примитивной формой органов движения. эпителий может выделять защитную кутикулу (нематоды, кольчатые черви и др.); у членистоногих кутикула образована из хитина. те организмы, у которых есть толстая кутикула или хитиновый панцирь, в период роста проходят ряд линек. эпидермис может выделять раковину (моллюски). в эпидермисе беспозвоночных располагаются одноклеточные железы различного назначения: слизистые, ядовитые, восковые и т. д. соединительнотканный слой в покровах выражен у кольчатых червей, головоногих моллюсков и иглокожих. у иглокожих в этом слое формируется известковый кожный скелет. у позвоночных ясно выражены оба эти слоя — эпидермис и кориум. эпидермис позвоночных всегда многослойный. у настоящих наземных позвоночных эпидермис дифференцируется на два слоя: нижний живой и верхний мертвый, роговой. кориум развит у всех позвоночных в виде слоев волокон и отдельных клеток между ними. в этом слое находятся пигментные клетки — хроматофоры. основное назначение рогового покрова — предохранение кожи от высыхания и повреждений. утолщение и видоизменения рогового слоя приводят к образованию чешуй (рептилии), перьев (птицы), волос (млекопитающие), а также когтей, рогов и копыт. у позвоночных (кроме рептилий) в коже множество различных желез (у птиц одна — копчиковая), которые вырабатывают слизь (рыбы, амфибии), она может быть ядовита; или представлять собой маслянистый секрет для смазки перьев (птицы). у млекопитающих в коже расположены потовые, сальные и молочные железы. в соединительнотканном слое могут образовываться части кожного скелета — чешуи рыб, зубы и кожные кости, которые у древних рыб образовывали панцирь, а у современных позвоночных входят в состав скелета черепа и плечевого пояса конечностей, а также зубов. внутренний скелет у беспозвоночных скелет может быть наружным (раковина моллюсков, панцирь членистоногих) и внутренним, который может быть твердым (спикулы губок, скелет кишечнополостных) и жидким (гидроскелет). гидроскелет развивается у плоских червей (за счет рыхлой соединительной ткани — паренхимы внутри кожно-мышечного мешка); круглых червей (заполненная жидкостью под давлением первичная полость тела) и кольчатых червей (парные, посегментно расположенные мешки вторичной полости тела, заполненные жидкостью). у головоногих моллюсков внутренний скелет головы состоит из хряща, при этом наружный скелет (раковина) частично или полностью утрачивается. у ланцетника скелет представлен хордой и хрящеподобным неклеточным материалом, образующим жаберный скелет и скелет плавников. скелет позвоночных делится на осевой скелет (позвоночник), скелет черепа, скелет передних и задних конечностей и их поясов. скелет позвоночных образован костной тканью. конечности наземных позвоночных произошли от плавников рыб.
У підтриманні гомеостазу біологічних систем вищого рівня беруть участь механізми гомеостазу біосистем нижчого рівня. Тому для розуміння функціонування біологічних систем різних рівнів необхідно спочатку ознайомитися із механізмами адаптацій на молекулярному та клітинному рівнях організації живого.
Механізми адаптацій на молекулярному рівні організації живого. Насамперед збереження ефективності функціонування біологічних систем за зміни умов існування забезпечується підтримкою гомеостазу на молекулярному рівні. Можна виокремити три головні напрями розвитку таких процесів.
Одним з напрямів є збереження структурної цілісності і функціональної активності макромолекул (нуклеїнових кислот, ферментів, структурних і скорочувальних білків) і надмолекулярних комплексів (хроматину, рибосом, мембран).
Наведемо декілька прикладів. Репарація ДНК зумовлює відновлення структури цієї молекули в разі ушкоджень, спричинених дією негативних чинників (іонізувальне випромінювання, отрути тощо) або ж спонтанних помилок (наприклад, під час реплікації).
У підтриманні гомеостазу біологічних систем вищого рівня беруть участь механізми гомеостазу біосистем нижчого рівня. Тому для розуміння функціонування біологічних систем різних рівнів необхідно спочатку ознайомитися із механізмами адаптацій на молекулярному та клітинному рівнях організації живого.
Механізми адаптацій на молекулярному рівні організації живого. Насамперед збереження ефективності функціонування біологічних систем за зміни умов існування забезпечується підтримкою гомеостазу на молекулярному рівні. Можна виокремити три головні напрями розвитку таких процесів.
Одним з напрямів є збереження структурної цілісності і функціональної активності макромолекул (нуклеїнових кислот, ферментів, структурних і скорочувальних білків) і надмолекулярних комплексів (хроматину, рибосом, мембран).
Наведемо декілька прикладів. Репарація ДНК зумовлює відновлення структури цієї молекули в разі ушкоджень, спричинених дією негативних чинників (іонізувальне випромінювання, отрути тощо) або ж спонтанних помилок (наприклад, під час реплікації).