Первые яблоки со сладкой красной мякотью и вкусом грейпфрута с малиной вывел американский селекционер Альберт Эттер ещё в 1940 году из известной яблони Недзвецкого. Сорт назвали Розовый жемчуг, и он рас в США.
В 90-х годах века яблоками с красной мякотью заинтересовались селекционеры Европы. Швейцарский овощевод Markus Kobert двадцать лет занимался выведением нового сорта и назвал его RedLove. Он проводил эксперименты с перекрестным опылением среди нескольких сортов яблок, в том числе и с розовой мякотью. Деревья были выращены в специальных галереях, чтобы не допустить опыление пчелами. Таким образом, новый сорт был получен путём естественной селекции без вмешательства в генетику растения. Автор сорта отмечает тонкий вкус с лёгким намеком на ягодное послевкусие в выращивании и уходе, высокую устойчивость к болезням и то, что разрезанные плоды на воздухе не буреют. Кроме того – эти яблоки хорошо хранятся.
Права на производство RedLove купила компания Suttons и в 2010 году по всей Европе уже были посажены первые саженцы «красной любви».
Сегодня появляются новые сорта красномякотных яблок и эти плоды становятся популярными.
Красная мякоть и плотная структура плода прекрасно усваивается в организме благодаря высокому проценту витамина С и антоцианина. Это важно для тех потребителей, которые страдают от аллергии или пищеварительных расстройств
Яблоки нового сорта полезны не только для непосредственного потребления, но и в виде сока, сидра, коктейлей и других продуктов на основе яблок. Эти плоды особо ценятся у людей придерживающихся диетического рациона. В плодах яблони мало калорий, много витаминов, железа и клетчатки. Благодаря оригинальному вкусу и сохранению полезных свойств после термической обработки, яблоки используются в кулинарии в сочетании со многими продуктами, в том числе с мясом и рыбой.
В Италии уже заложены 35 га красномякотных яблоневых садов. Во Франции отвели 23 га под новый сорт и садоводческое товарищество выразило надежды на расширение площади до 100 га. Основная миссия компании Red Moon — объединение производителей из Италии, Франции и Нидерландов. Это позволяет им обмениваться опытом, организовывать полную вертикальную цепочку поставок — от выращивания до сбыта.
Новые сорта и их модификации хорошо прижились в Украине
Особенности яблонь с красными плодами
1. Все яблони с красными цветками, листьями и плодами произошли от дикорастущего вида – яблони Недзвецкого. Современные сорта с "красномякотными" плодами сохраняют многие признаки вида-родоначальника, но также несколько превосходят его по скороплодности, качеству и количеству урожая, а также по вкусу.
2. Высаживать такие деревья рекомендуется в хорошо увлажненный и питательный грунт. Яблони с "цветными" плодами предпочитают темно-серые, серые лесные почвы и черноземы. По механическому составу пригодны легкие и средние суглинки. Очень важно, чтобы содержание карбонатов в почве на участке глубиной до 80 см не превышало 10-12%.
3. Высаживая яблони с красными яблоками, саженцы следует заглублять до места прививки. По краю лунки обязательно нужно сделать бортики высотой 10-15 см, чтобы при поливе вода поступала прямо к корням. Поливать такие яблони следует 1 раз в 2 недели.
4. По сравнению с другими яблонями, у деревьев "красномякотных" сортов все фазы роста и развития саженцев протекают в более поздние сроки. Таким образом, почки распускаются с задержкой, побеги также начинают расти значительно позже. Все дело в том, что первое время у деревьев развивается только корневая система, зато потом они начинают активно плодоносить (яблоки появляются уже на второй год).
5. На нижних ветках цветение начинается раньше, чем на верхних. Поэтому низкорослые деревья цветут значительно дольше штамбовых.
6. Максимальный урожай плодов с красной мякотью можно получить с яблонь в годы, когда зима не слишком морозная, а весной не случаются резкие перепады температуры.
Прокаріоти – це організми, які не мають чітко диференційованого ядра, а містять його аналог – нуклеоїд.
Уперше ці мікроскопічні організми побачив під мікроскопом А. ван Левенгук у 1675 році. Але тільки в ХІХ сторіччі їм почали приділяти належну увагу. Виникла окрема галузь знань – мікробіологія. її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку мікробіології вчені Р. Кох, 1.1. Мечніков, Ф. М. Гамалія, Д. К. Заболотний, М. Бейєрінк і С. М. Виноградський та ін.
Прокаріотів прийнято поділяти на два царства: Еубактерії та Археї. Еубактерії – велика група організмів, з якою в шкільній біології ознайомлюються на прикладі бактерій і ціанобактерій. Археї – це найдавніші з прокаріотичних організмів, які мають ряд відмінностей від еубактерій. Важливий крок уперед у вивченні прокаріотів був зроблений К. Воузом, який встановив, що археї – окрема від бактерій лінія еволюційного розвитку прокаріотів.
Прокаріотичні організми – це мікроскопічні, у переважній більшості одноклітинні та колоніальні істоти. Для прокаріотів характерним є і утворення багатоклітинних структур. Вони часто прикріплюються до поверхонь і формують біоплівки, які ще називають мікробними плівками. Ці плівки можуть мати від декількох мікрометрів до половини міліметра в товщину і часто містять багато прокаріотичних видів. Ще одним прикладом най шої багатоклітинної організації є утворення міксобактеріями при нестачі їжі плодових тіл, що містять близько 100 тис. бактеріальних клітин. Багатоклітинні структури існують і в деяких представників ціанобактерій та актинобактерій. У нитчастих ціанобактерій описані структури в клітинній стінці, що забезпечують контакт двох сусідніх клітин, – мікроплазмодесми.
Клітини прокаріотів мають фундаментальні відмінності від еукаріотичних клітин. У прокаріотів ядерний апарат не відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми. їхні клітини позбавлені більшості мембранних органел, притаманних еукаріотам (хлоропластів, мітохондрій, ЕПС, апарата Гольджі, лізосом, мікротілець). Генетична інформація прокаріотів зберігається у вигляді кільцеподібної молекули ДНК в невеликій ділянці цитоплазми – нуклеоїді. ДНК прокаріотів, яка дістала назву "бактеріальної хромосоми", зазвичай не пов'язана з білками- гістонами і регуляція роботи генів здійснюється через метаболіти.
Отже, прокаріотичні клітини мають суттєві відмінності від еукаріотичних клітин, основними з яких є наявність нуклеоїда та відсутність багатьох мембранних органел.
Первые яблоки со сладкой красной мякотью и вкусом грейпфрута с малиной вывел американский селекционер Альберт Эттер ещё в 1940 году из известной яблони Недзвецкого. Сорт назвали Розовый жемчуг, и он рас в США.
В 90-х годах века яблоками с красной мякотью заинтересовались селекционеры Европы. Швейцарский овощевод Markus Kobert двадцать лет занимался выведением нового сорта и назвал его RedLove. Он проводил эксперименты с перекрестным опылением среди нескольких сортов яблок, в том числе и с розовой мякотью. Деревья были выращены в специальных галереях, чтобы не допустить опыление пчелами. Таким образом, новый сорт был получен путём естественной селекции без вмешательства в генетику растения. Автор сорта отмечает тонкий вкус с лёгким намеком на ягодное послевкусие в выращивании и уходе, высокую устойчивость к болезням и то, что разрезанные плоды на воздухе не буреют. Кроме того – эти яблоки хорошо хранятся.
Права на производство RedLove купила компания Suttons и в 2010 году по всей Европе уже были посажены первые саженцы «красной любви».
Сегодня появляются новые сорта красномякотных яблок и эти плоды становятся популярными.
Красная мякоть и плотная структура плода прекрасно усваивается в организме благодаря высокому проценту витамина С и антоцианина. Это важно для тех потребителей, которые страдают от аллергии или пищеварительных расстройств
Яблоки нового сорта полезны не только для непосредственного потребления, но и в виде сока, сидра, коктейлей и других продуктов на основе яблок. Эти плоды особо ценятся у людей придерживающихся диетического рациона. В плодах яблони мало калорий, много витаминов, железа и клетчатки. Благодаря оригинальному вкусу и сохранению полезных свойств после термической обработки, яблоки используются в кулинарии в сочетании со многими продуктами, в том числе с мясом и рыбой.
В Италии уже заложены 35 га красномякотных яблоневых садов. Во Франции отвели 23 га под новый сорт и садоводческое товарищество выразило надежды на расширение площади до 100 га. Основная миссия компании Red Moon — объединение производителей из Италии, Франции и Нидерландов. Это позволяет им обмениваться опытом, организовывать полную вертикальную цепочку поставок — от выращивания до сбыта.
Новые сорта и их модификации хорошо прижились в Украине
Особенности яблонь с красными плодами
1. Все яблони с красными цветками, листьями и плодами произошли от дикорастущего вида – яблони Недзвецкого. Современные сорта с "красномякотными" плодами сохраняют многие признаки вида-родоначальника, но также несколько превосходят его по скороплодности, качеству и количеству урожая, а также по вкусу.
2. Высаживать такие деревья рекомендуется в хорошо увлажненный и питательный грунт. Яблони с "цветными" плодами предпочитают темно-серые, серые лесные почвы и черноземы. По механическому составу пригодны легкие и средние суглинки. Очень важно, чтобы содержание карбонатов в почве на участке глубиной до 80 см не превышало 10-12%.
3. Высаживая яблони с красными яблоками, саженцы следует заглублять до места прививки. По краю лунки обязательно нужно сделать бортики высотой 10-15 см, чтобы при поливе вода поступала прямо к корням. Поливать такие яблони следует 1 раз в 2 недели.
4. По сравнению с другими яблонями, у деревьев "красномякотных" сортов все фазы роста и развития саженцев протекают в более поздние сроки. Таким образом, почки распускаются с задержкой, побеги также начинают расти значительно позже. Все дело в том, что первое время у деревьев развивается только корневая система, зато потом они начинают активно плодоносить (яблоки появляются уже на второй год).
5. На нижних ветках цветение начинается раньше, чем на верхних. Поэтому низкорослые деревья цветут значительно дольше штамбовых.
6. Максимальный урожай плодов с красной мякотью можно получить с яблонь в годы, когда зима не слишком морозная, а весной не случаются резкие перепады температуры.
Объяснение:
Загальна характеристика прокаріотів
Прокаріоти – це організми, які не мають чітко диференційованого ядра, а містять його аналог – нуклеоїд.
Уперше ці мікроскопічні організми побачив під мікроскопом А. ван Левенгук у 1675 році. Але тільки в ХІХ сторіччі їм почали приділяти належну увагу. Виникла окрема галузь знань – мікробіологія. її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку мікробіології вчені Р. Кох, 1.1. Мечніков, Ф. М. Гамалія, Д. К. Заболотний, М. Бейєрінк і С. М. Виноградський та ін.
Прокаріотів прийнято поділяти на два царства: Еубактерії та Археї. Еубактерії – велика група організмів, з якою в шкільній біології ознайомлюються на прикладі бактерій і ціанобактерій. Археї – це найдавніші з прокаріотичних організмів, які мають ряд відмінностей від еубактерій. Важливий крок уперед у вивченні прокаріотів був зроблений К. Воузом, який встановив, що археї – окрема від бактерій лінія еволюційного розвитку прокаріотів.
Прокаріотичні організми – це мікроскопічні, у переважній більшості одноклітинні та колоніальні істоти. Для прокаріотів характерним є і утворення багатоклітинних структур. Вони часто прикріплюються до поверхонь і формують біоплівки, які ще називають мікробними плівками. Ці плівки можуть мати від декількох мікрометрів до половини міліметра в товщину і часто містять багато прокаріотичних видів. Ще одним прикладом най шої багатоклітинної організації є утворення міксобактеріями при нестачі їжі плодових тіл, що містять близько 100 тис. бактеріальних клітин. Багатоклітинні структури існують і в деяких представників ціанобактерій та актинобактерій. У нитчастих ціанобактерій описані структури в клітинній стінці, що забезпечують контакт двох сусідніх клітин, – мікроплазмодесми.
Клітини прокаріотів мають фундаментальні відмінності від еукаріотичних клітин. У прокаріотів ядерний апарат не відмежований ядерною оболонкою від цитоплазми. їхні клітини позбавлені більшості мембранних органел, притаманних еукаріотам (хлоропластів, мітохондрій, ЕПС, апарата Гольджі, лізосом, мікротілець). Генетична інформація прокаріотів зберігається у вигляді кільцеподібної молекули ДНК в невеликій ділянці цитоплазми – нуклеоїді. ДНК прокаріотів, яка дістала назву "бактеріальної хромосоми", зазвичай не пов'язана з білками- гістонами і регуляція роботи генів здійснюється через метаболіти.
Отже, прокаріотичні клітини мають суттєві відмінності від еукаріотичних клітин, основними з яких є наявність нуклеоїда та відсутність багатьох мембранних органел.