Нюховий аналізатор — орган нюху (organum olfactus) ектодермального походження розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250—500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.
Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У «нюхаючих» тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.
Центральні відростки — аксони — збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Жужелицы, как и все насекомые, имеют 6 лапок, состоящих из пяти члеников. Их форма, внешний вид и функциональность зависит от передвижения. Например, для роющих видов характерны короткие и широкие конечности с острыми зубцами, а для всех остальных — длинные и тонкие. Примечательно, что на голени каждой лапки имеется специальная зазубрина, при которой жуки чистят свои усики.
Крылья у жужелиц могут быть разными даже у представителей одного вида: короткими или длинными, хорошо развитыми или не очень. Надкрылья у жуков жесткие, могут быть как относительно ровными, так и покрытыми бороздками или выпуклостями разной формы. У бескрылых видов надкрылья срастаются и представляют собой цельную поверхность.
Половой диморфизм у жужелиц заметно выражен. Например, самки всегда крупнее самцов. Также у самцов расширены и заметно опушены передние лапки и более длинные усики. Окраска жужелиц может быть разной, но с преобладанием более тёмных тонов, а также с металлическим и радужным отливом. Виды жужелиц, живущие на растениях и возле водоемов обычно более яркие: синие, зеленые, фиолетовые.
Нюховий аналізатор — орган нюху (organum olfactus) ектодермального походження розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250—500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.
Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У «нюхаючих» тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.
Центральні відростки — аксони — збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Жужелицы, как и все насекомые, имеют 6 лапок, состоящих из пяти члеников. Их форма, внешний вид и функциональность зависит от передвижения. Например, для роющих видов характерны короткие и широкие конечности с острыми зубцами, а для всех остальных — длинные и тонкие. Примечательно, что на голени каждой лапки имеется специальная зазубрина, при которой жуки чистят свои усики.
Крылья у жужелиц могут быть разными даже у представителей одного вида: короткими или длинными, хорошо развитыми или не очень. Надкрылья у жуков жесткие, могут быть как относительно ровными, так и покрытыми бороздками или выпуклостями разной формы. У бескрылых видов надкрылья срастаются и представляют собой цельную поверхность.
Половой диморфизм у жужелиц заметно выражен. Например, самки всегда крупнее самцов. Также у самцов расширены и заметно опушены передние лапки и более длинные усики. Окраска жужелиц может быть разной, но с преобладанием более тёмных тонов, а также с металлическим и радужным отливом. Виды жужелиц, живущие на растениях и возле водоемов обычно более яркие: синие, зеленые, фиолетовые.
Объяснение: