Новый абзац - новый пункт, номер алгоритма по проведению ПМП.
Кратко:
1) Уложить пострадавшего на ровную поверхность на спину.
2) Расстегнуть мешающую одежду дых.путям.
3) Проверить ротовую полость на наличие инородных тел. Если таковые есть - убрать.
4) Вызвать СП, проверить пульс, дыхание.
5) Начинать проводить реанимационные действия: иск.дыхание, непрямой массаж сердца.
6) Под плечи положите валик или любой твердый предмет
7) Под плечи положите валик или любой твердый предмет
8) Проводите данную операцию до приезда врачей.
Полная инструкция:
Для начала уложите пострадавшего на ровную поверхность.
Расстегните стесняющую одежду. Должна быть обеспечена проходимость дыхательных путей.
Проверьте ротовую полость на предмет наличия инородных тел. Если во рту, глотке имеются таковые, очистите их при салфетки.
Проверьте пульс, дыхание. Вызовите скорую
Пока бригада в пути, начинайте проводить реанимационные мероприятия – искусственное дыхание, непрямой массаж сердца.
Под плечи положите валик или любой твердый предмет (это может быть сложенная куртка, пальто). Важно чтобы толщина валика не превышала двадцати сантиметров. Это важно для предупреждения запрокидывания головы.
Слега поднимите подбородок вверх. Эта мера предупреждению западания языка.
Если имеются подозрения на повреждение позвоночного столба или головы, проводите реанимационные мероприятия, не изменяя положение тела больного.
С целью соблюдения правил гигиены, приложите ко рту пострадавшего салфетку, платок или любую неплотную ткань.
Проводите реанимационные мероприятия до приезда врача. Не оставляйте больного самого
У потерпілих часто порушуються дихання й серцева діяльність. Скажімо, при закупорюванні трахеї та бронхів блювотними масами, згустками крові (у разі поранення шиї, обличчя), водою при утопленні не надходить повітря до легень. Крім того, дихання може припинитися, коли людина непритомніє і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, прикриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, численних переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не буде надано потрібної до припиняються зовсім.
Насамперед перевіряють порожнину рота і пробують відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.
Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.
Найефективнішим штучного дихання ? вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий б називають "рот до рота" або "рот до носа". У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.
Штучне дихання "рот до рота" роблять так. Той, хто подає до стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями йому ніс; прикривши рот потерпілого марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих (рис. 5.13). Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого має бути відкритий. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 15—20 разів на хвилину.
Так само роблять штучне дихання "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні Б-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.
Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1—2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1—1,5 години, принаймні доти, доки на місце аварії не прибудуть медичні працівники.
Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає до особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість і знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожні 60 с особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність до потерпілому.
Інколи при тяжких ушкодженнях припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не прощупується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ синюшні. Через 5—6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок того настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніш як через 4—5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. З цією метою роблять штучне дихання і непрямий (закритий) масаж серця.
Роблячи непрямий масаж серця (рис. 5.14), потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорога і т. ін.). Той, хто надає до стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого І, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині груднини, робить енергійний поштовх, натискуючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4—5 см у напрямі до хребта. При цьому стискується серце між грудниною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60
Снизу.
Объяснение:
Новый абзац - новый пункт, номер алгоритма по проведению ПМП.
Кратко:
1) Уложить пострадавшего на ровную поверхность на спину.
2) Расстегнуть мешающую одежду дых.путям.
3) Проверить ротовую полость на наличие инородных тел. Если таковые есть - убрать.
4) Вызвать СП, проверить пульс, дыхание.
5) Начинать проводить реанимационные действия: иск.дыхание, непрямой массаж сердца.
6) Под плечи положите валик или любой твердый предмет
7) Под плечи положите валик или любой твердый предмет
8) Проводите данную операцию до приезда врачей.
Полная инструкция:
Для начала уложите пострадавшего на ровную поверхность.
Расстегните стесняющую одежду. Должна быть обеспечена проходимость дыхательных путей.
Проверьте ротовую полость на предмет наличия инородных тел. Если во рту, глотке имеются таковые, очистите их при салфетки.
Проверьте пульс, дыхание. Вызовите скорую
Пока бригада в пути, начинайте проводить реанимационные мероприятия – искусственное дыхание, непрямой массаж сердца.
Под плечи положите валик или любой твердый предмет (это может быть сложенная куртка, пальто). Важно чтобы толщина валика не превышала двадцати сантиметров. Это важно для предупреждения запрокидывания головы.
Слега поднимите подбородок вверх. Эта мера предупреждению западания языка.
Если имеются подозрения на повреждение позвоночного столба или головы, проводите реанимационные мероприятия, не изменяя положение тела больного.
С целью соблюдения правил гигиены, приложите ко рту пострадавшего салфетку, платок или любую неплотную ткань.
Проводите реанимационные мероприятия до приезда врача. Не оставляйте больного самого
Порушення дихання і серцевої діяльності
У потерпілих часто порушуються дихання й серцева діяльність. Скажімо, при закупорюванні трахеї та бронхів блювотними масами, згустками крові (у разі поранення шиї, обличчя), водою при утопленні не надходить повітря до легень. Крім того, дихання може припинитися, коли людина непритомніє і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, прикриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, численних переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не буде надано потрібної до припиняються зовсім.
Насамперед перевіряють порожнину рота і пробують відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.
Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.
Найефективнішим штучного дихання ? вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий б називають "рот до рота" або "рот до носа". У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.
Штучне дихання "рот до рота" роблять так. Той, хто подає до стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями йому ніс; прикривши рот потерпілого марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих (рис. 5.13). Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого має бути відкритий. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 15—20 разів на хвилину.
Так само роблять штучне дихання "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні Б-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.
Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1—2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1—1,5 години, принаймні доти, доки на місце аварії не прибудуть медичні працівники.
Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає до особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість і знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожні 60 с особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність до потерпілому.
Інколи при тяжких ушкодженнях припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не прощупується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірні покриви й слизові оболонки губ синюшні. Через 5—6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок того настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніш як через 4—5 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. З цією метою роблять штучне дихання і непрямий (закритий) масаж серця.
Роблячи непрямий масаж серця (рис. 5.14), потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорога і т. ін.). Той, хто надає до стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого І, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині груднини, робить енергійний поштовх, натискуючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4—5 см у напрямі до хребта. При цьому стискується серце між грудниною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60