Голонасінні (Pinophyta) – це вищі насінні рослини, у яких насінні зачатки і насіння лежать відкрито на плодолистках. Це, переважно, дерева, рідше кущі, трав'янистих форм немає. Відомо близько 800 сучасних видів голонасінних рослин, в Україні – близько 20 видів.
Голонасінні характеризуються рядом прогресивних ознак. Вони мають насінні зачатки, у яких розвивається жіночий гаметофіт, відбувається запліднення і утворюється насіння із зародком. Зародок складається з корінця, брунечки і сім'ядолей, із зародка за рахунок поживних речовин насінини розвивається після періоду спокою нове спорофітне покоління. Стовбури вищих спорових рослин потовщуються за рахунок кори, а стовбури голонасінних – унаслідок розростання деревини. Росту стебла в товщину сприяє камбій. Досконалішими у голонасінних стають і провідні тканини, які можуть піднімати воду від коренів до листків на багатометрову висоту. У голонасінних корінь закладається ще в зародку, з нього розвивається головний корінь. Він формує стрижневу кореневу систему, що може проникати глибоко в ґрунт, добре закріплюючи в ньому рослину. У голонасінних додаткових коренів немає. Дуже важливим пристосуванням для життя за умов суші стало виникнення пилкової трубки, яка утворюється з клітини пилку. Зрілі пилкові зерна у голонасінних містять вегетативну клітину та два спермії. Після того, як пилок потрапив на насінний зачаток, вегетативна клітина витягується й утворює цю пилкову трубку, по якій чоловічі гамети потрапляють до яйцеклітини. Таким чином, голонасінним для запліднення вода вже не потрібна.
Перед наступлением сухого периода она запасает воду в подкожных полостях, а также в мочевом пузыре. Засушливый сезон проводит, зарывшись в норе на глубину от 30 см до 1 м. От избытка воды тело лягушки раздувается и становится шарообразным от переполняемой её жидкости, занимая все пространство, от чего стенки норки часто бывают влажными. Аборигены, зная об этой удивительной особенности квакши, в случае необходимости ищут её в пустыне и используют как источник питьевой воды. Обнаружив пустынную жабу, они слегка сжимают её, в результате чего из тела выливается немного солоноватая, но пригодная для питья вода. После этого жабу отпускают на волю.
Голонасінні (Pinophyta) – це вищі насінні рослини, у яких насінні зачатки і насіння лежать відкрито на плодолистках. Це, переважно, дерева, рідше кущі, трав'янистих форм немає. Відомо близько 800 сучасних видів голонасінних рослин, в Україні – близько 20 видів.
Голонасінні характеризуються рядом прогресивних ознак. Вони мають насінні зачатки, у яких розвивається жіночий гаметофіт, відбувається запліднення і утворюється насіння із зародком. Зародок складається з корінця, брунечки і сім'ядолей, із зародка за рахунок поживних речовин насінини розвивається після періоду спокою нове спорофітне покоління. Стовбури вищих спорових рослин потовщуються за рахунок кори, а стовбури голонасінних – унаслідок розростання деревини. Росту стебла в товщину сприяє камбій. Досконалішими у голонасінних стають і провідні тканини, які можуть піднімати воду від коренів до листків на багатометрову висоту. У голонасінних корінь закладається ще в зародку, з нього розвивається головний корінь. Він формує стрижневу кореневу систему, що може проникати глибоко в ґрунт, добре закріплюючи в ньому рослину. У голонасінних додаткових коренів немає. Дуже важливим пристосуванням для життя за умов суші стало виникнення пилкової трубки, яка утворюється з клітини пилку. Зрілі пилкові зерна у голонасінних містять вегетативну клітину та два спермії. Після того, як пилок потрапив на насінний зачаток, вегетативна клітина витягується й утворює цю пилкову трубку, по якій чоловічі гамети потрапляють до яйцеклітини. Таким чином, голонасінним для запліднення вода вже не потрібна.
Объяснение:
Перед наступлением сухого периода она запасает воду в подкожных полостях, а также в мочевом пузыре. Засушливый сезон проводит, зарывшись в норе на глубину от 30 см до 1 м. От избытка воды тело лягушки раздувается и становится шарообразным от переполняемой её жидкости, занимая все пространство, от чего стенки норки часто бывают влажными. Аборигены, зная об этой удивительной особенности квакши, в случае необходимости ищут её в пустыне и используют как источник питьевой воды. Обнаружив пустынную жабу, они слегка сжимают её, в результате чего из тела выливается немного солоноватая, но пригодная для питья вода. После этого жабу отпускают на волю.