1) Назовите черты отличия в строении внутренних органов и поведении птиц, свидетельствующие о более высокой организации этих животных в сравнении с пресмыкающимися

2)Расскажите о строении яйца птицы и значении его частей в развитии зародыша

3) Объясните, чем различаются сезонные явления в жизни птиц и пресмыкающихся

Ело у сазана высокое, довольно толстое, умеренной длины. Рыба имеет крупную, гладкую чешую, золотисто-коричневого цвета. На большой голове находится нижний рот с мясистыми, сильными губами. На верхней губе имеются две пары коротких усиков. На боках окраска золотистого цвета, спина окрашена в темный золотисто-оливковый цвет. В анальном и спинном плавниках имеется жесткий, зазубренный луч.    Сазан распространен на юге России практически во всех реках и озерах. Особенно часто он встречается в низовьях рек, впадающих в Черное и Азовское моря. В уловах рыболовов преобладают сазаны весом от 3 до 8 килограммов. Довольно редко встречаются экземпляры длиной более метра и живой массой свыше 40 килограмм. Сазан это типичная пресноводная рыба, обитающая в реках и озерах. Однако сазан, обитающий в нижних течениях рек Черноморско-Азовского бассейна, в период нагула довольно часто заходит в солоноватые и даже соленые воды. В прибрежных водах Азовского моря его особенно много.    Когда вода в водоеме остывает до 5-6 градусов, сазан залегает в глубокие ямы и впадает в оцепенение, покрываясь при этом густым слоем слизи. Летом для своих стоянок эта рыба выбирает глубокие места, предпочтительно с ямами и несильным обратным течением с илистым или закоряженным дном. При этом сазан любит места с резкими перепадами глубины. В водоемах со слабым течением, заливах, водохранилищах он часто обитает в зарослях камыша, кувшинки, тростника на глубинах, превышающих 2-3 метра.    Сазан ведет стайный образ жизни, причем характерно, что чем моложе особи, тем стая многочисленнее. В одиночку держатся только старые и крупные особи, поймать такого великана – большая удача и радость для рыбака. В теплое время сазан часто выбрасывается из воды с громким характерным плесканием, как бы играя. Делает он это, как правило, не на путях миграции, а в тех местах, где он обитает постоянно.    Нерест у сазана начинается, когда вода в водоеме прогреется до 17-18 градусов, обычно это приходится на вторую половину-конец мая. При этом, у нерестилищ он собирается заранее, уже при прогреве воды до 12-15 градусов. При нересте сазаны обычно выходят на мелководье, на разливы и икру мечут на растительность и залитые водой небольшие кустарники. Нерест несколько растянут по времени потому, что сначала икру мечут 3-5 летние особи, затем средний возраст и позже всех самые крупные и старые. Метание икры стайное. Только самые крупные особи мечут икру парами.    Питается в основном сазан различными растительными кормами. И только когда растительной пищи не хватает, он поедает червей, моллюсков, ракообразных, личинок насекомых и изредка рыбью молодь. Поэтому и прикармливать его следует различными кашами, макухой, картофелем. Жор сазана в различных водоемах не совпадает по времени. Как правило, до нереста он не кормится, но в некоторых местах отмечен хороший преднерестовый жор в апреле – начале мая.

при зміні температури середовища вступають в дію терморегуляторні механізми. терморегуляцію забезпечують холодові й теплові рецептори шкіри. при різних температурних впливах, сигнали в центральній нервовій системі формуються від цілих зон шкіри, рецепторних полів, розміри яких не постійні, вони залежать від температури тіла і навколишнього середовища. співвідношення температури зовнішнього середовища й температури тіла визначає характер діяльності системи терморегуляції.

температура навколишнього середовища нижча від температури тіла. внаслідок цього, між довкіллям та організмом людини відбувається обмін тепла, завдяки його віддачі поверхнею тіла і через дихальні шляхи в оточуючий простір – цей процес називають тепловіддачею.

утворення тепла в організмі людини у результаті окислювальних процесів називають теплоутворенням. наприклад, у стані сопкою за нормального самопочуття теплоутворення дорівнює величині тепловіддачі. у холодному чи жаркому кліматі, при фізичних навантаженням організму, стресі, захворюваннях рівень теплоутворення і тепловіддачі може змінюватись.

як же відбувається адаптація до низької температури?

умови, за якими організм людини адаптується до холоду, можуть бути різними: це робота взимку на дворі, в неопалювальних приміщеннях тощо.

при цьому дія холоду не постійна, а чергується з нормальним для організму людини температурним режимом. адаптація за таких умов виражена не чіткою. реагуючи на низьку температуру, з перших днів, теплоутворення наростає неекономно, тепловіддача недостатньо обмежена.

після адаптації, процес теплоутворення збільшується, а тепловіддача знижується. наприклад, арктичному типу властиве пристосування до вологого, холодного клімату і кисневої недостатності, що характеризується підвищенням газообміну, високим вмістом холестерину в сироватці крові. ці ознаки притаманні арктичним поселенцям, незалежно від раси та походження. у північних широтах адаптація до умов життя відбувається інакше: на людину впливають лише низькі температури, а й властиві цим широтам режим освітлення та рівень сонячної радіації.

мешканці півночі, мають більші розміри тіла та більшу масу, це сприяє кращому збереженню тепла. у північних районах люди потребують більшої кількості їжі, тому у них інтенсивніший обмін речовин. найважливіший фактор, який забезпечує адаптацію людини до умов низької температури (півночі), є потреба в аскорбіновій. вона підвищує стійкість організму до бактеріальних інфекцій, виробляє антитіл. чим нижча температура середовища, тим більша потреба в аскорбіновій кислоті.

внаслідок подразнення холодових рецепторів змінюються рефлекторні реакції, які регулюють збереження тепла: звужують кровоносні судини шкіри, зменшується тепловіддача організму. переважання тепловіддачі над теплоутворенням спричинює зниження температури тіла і порушення організму.

висока температура середовища збуджує теплові рецептори, імпульси, яких включають рефлекторні реакції, спрямовані на підвищення тепловіддачі. при цьому розширюються судини шкіри, збільшується кровообіг, зростає теплопровідність тканин. якщо для цього недостатньо теплової рівноваги, то підвищується температура шкіри і починається рефлекторне потовиділення – спосіб віддачі тепла.

віддача тепла відбувається через шкіру ніг, рук, обличчя – багато потових залоз. довгі кінцівки і худорляве тіло мають більшу поверхню відносно об’єму, а чим більша поверхня, тим інтенсивніша віддача тепла. наприклад, аборигени центральної африки, південної індії та інших спекотних регіонів із сухим кліматом відзначаються довгими худорлявими кінцівками, н6велиткою масою тіла. в умовах, коли організм отримує велику кількість тепла, основне фізичне завдання – підвищення тепловіддачі для збереження гомеостазу.

посилене потовиділення спричиняє значні витрати води, які необхідно компенсувати. щоб компенсувати втрату води, потрібно збільшити її споживання. місцеве населення більше адаптоване до цих умов, ніж у людей, які приїхали із помірної зони. в аборигенів менша добова потреба у воді, а також у білках і жирах, оскільки ця їжа має високий енергетичний потенціал, посилює спрагу. в їхніх раціонах переважають вуглеводи, що збільшують витривалість організму виконувати важку фізичну роботу тривалий час.

в результаті інтенсивного потовиділення у плазмі крові зменшується вміст аскорбінової кислоти та водорозчинних вітамінів. у зв’язку з цим для людей, які працюють в спекотному кліматі, добова норма вітамінів збільшується.