З трьома з них складіть речення. Почорніле від грозових хмар небо, зів'ялий від спеки квітка, палаючий багаття, почервонілі від морозу щоки, зеленіюче далеко поле, що навис над озером туман, хвилюючі враження, що розповідає про свої враження глядач.
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.
- Привіт, мій улюблений друже! Як в тебе справи? - з веселим голосом привітався зі мною мій друг - Андрій. - Привіт, Андрійко. Справи так собі, але могли бути і кращими... А в тебе як? - с сумним голосом відповіла я. - Ну в мене все чудово! Грав в футбол, а потім коли прийшов додому мама спекла мені пирога, - з усмішкою на обличчі розповідав він. - це дійсно чудово. А в мене сьогодні був дуже напружений і невтішний день, - стримуючи сльози відповіла я. - Чому б це? - запитав він. - С самого початку дня мама насварила мене за те, що я не прибрала кімнату. - Ну вона зробила на мою думку справедливо.. - Так, але ж я сказала, що приберу! Потім коли я пішла на репетицію до школи, мені сказали, що я не буду виступати, тому що на мою кандидатуру взяли іншу дівчинку.. - Я тобі дуже співчуваю... - Дякую, але це ще не все. Пішла я гуляти на вулицю та й зіпсувала свое улюблене плаття! Ну ось подивись, - я показую свое плаття, а Андрій дивується. - Як так можно було? - зі здивуванням дивився на мене мій друг. - Ну це ж я... - тихим голосом відповіла я цому. - Добре... Ти не суму, я тобі на день народження подарую нове гарне плаття, а за роль... Не турбуйся! Вони просто не знають кого втратили! А щодо мами, з мамою ніколи не треба сваритися! Пішли, я куплю тобі і собі морозива! - Ооо Андрійко... Тільки ти мене і розумієш. Пішли, - та взявшись за руки ми пішли в найближчий магазин, де продається саме смачне морозиво на цілому світі!
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм до у цьому.
- Привіт, Андрійко. Справи так собі, але могли бути і кращими... А в тебе як? - с сумним голосом відповіла я.
- Ну в мене все чудово! Грав в футбол, а потім коли прийшов додому мама спекла мені пирога, - з усмішкою на обличчі розповідав він.
- це дійсно чудово. А в мене сьогодні був дуже напружений і невтішний день, - стримуючи сльози відповіла я.
- Чому б це? - запитав він.
- С самого початку дня мама насварила мене за те, що я не прибрала кімнату.
- Ну вона зробила на мою думку справедливо..
- Так, але ж я сказала, що приберу! Потім коли я пішла на репетицію до школи, мені сказали, що я не буду виступати, тому що на мою кандидатуру взяли іншу дівчинку..
- Я тобі дуже співчуваю...
- Дякую, але це ще не все. Пішла я гуляти на вулицю та й зіпсувала свое улюблене плаття! Ну ось подивись, - я показую свое плаття, а Андрій дивується.
- Як так можно було? - зі здивуванням дивився на мене мій друг.
- Ну це ж я... - тихим голосом відповіла я цому.
- Добре... Ти не суму, я тобі на день народження подарую нове гарне плаття, а за роль... Не турбуйся! Вони просто не знають кого втратили! А щодо мами, з мамою ніколи не треба сваритися! Пішли, я куплю тобі і собі морозива!
- Ооо Андрійко... Тільки ти мене і розумієш. Пішли, - та взявшись за руки ми пішли в найближчий магазин, де продається саме смачне морозиво на цілому світі!