Скласти діалог матері і сина які зустрілися після довгої розлуки українська література автор андрій малишко по творі "чому сказать й сама не знаю " чому ,сказать ,й сама не знаю, живе у серці стільки літ ота стежина в нашім краю одним одна біля воріт на вечоровім виднокрузі , де обрій землю обніма , нема кінця їй в темнім лузі, та й повороту теж нема кудись пішла ,не повертає , хоч біля серця стеле цвіт, ота стежина в нашім краю одним одна біля воріт . дощами мита-перемита , дощами знесена у даль, між круглих соняхів із літа мій ревний біль і ревний жаль.
Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». За словами Ганни вона була вроджена жінка і матір. Оповідь у творі ведеться саме від імені Марти. Вона планує стати вчителькою, готується до іспиту. Дівчина не лише навчається, а й самотужки заробляє на життя — викладає англійську мову. У неї дуже м’який і поступливий характер, вона наділена глибокою здатністю до співпереживання. Тому емоційна й терпима Марта стає найкращою подругою малярки Ганни. Вона підтримує її захоплення мистецтвом та ідеї жіночої емансипації. Однак при цьому Марта бачить своє щастя в коханні й родинному житті. Ганна називає її доматоркою, господинею: «…такі, як ти, Марто, такі, як ти, творять ту велику силу, що пригноблює таких, як я. Масою пригноблюєте ви нас, поодиноких, і ми загибаємо, мов той цвіт без насіння, через вас». Через свою здатність співпереживати Марта одразу переймається симпатією до піаністки Софії Дорошенко, помічає її незвичайну, витончену натуру. Вона інтуїтивно відчуває, що за пронизливою мелодією меланхолійного вальсу приховується болюча особиста драма. Закохавшись у молодого університетського викладача, Марта знайшла з ним своє щастя. Сімейне життя було її природним вибором, і вона стала доброю дружиною й матір’ю. Ця героїня представляє той тип жіночої особистості, для якого визначальними залишаються традиційні родинні цінності. «Я робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»»
Объяснение:
Хоча в назву повісті Ніни Бічуї винесене ім’я одного героя, головних героїв у творі четверо — Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, які шукають свій шлях у житті. Кожен має як добрі, так і погані риси характеру, але якщо дехто із друзів намагається боротися із своїми вадами, то іншим це буває важко зробити.
Відмінник Юлько Ващук пихатий, егоїстичний, переконаний у своїй винятковості. Батьки намагаються дати йому добре, на їхню думку, виховання, яке полягає в прищепленні гарних манер та лицемірства. Хлопець має неабиякий хист до малювання, але цього мовби ніхто не помічає, батьки змушують його займатися музикою. Юлько звик до того, що всі зважають на його думку, він найкращий, найрозумніший учень класу. Тому перші життєві негаразди сильно «ламають» хлопця. Особливо боляче вразив Юлька вчинок батька: виявилося, що написана ним книга — украдена робота іншого автора. Напевно, саме розчарування, відчай, розгубленість, відсутність теплих родинних відносин, сором за батьків вчинок спонукають Юлька до конфлікту із Славком Беркутою.
Тому це мій улюблений герой.
Объяснение: